— Зійди.
— Що?
— Зійди, — Галина говорила все голосніше.
— Ти не зможеш…
— Зійди! — кричить.
Топеш підвівся.
— Зійди!!
Пильно дивиться на Галину.
— З-і-й-д-и!!!
Топеш сходить зі шляху.
— Степан! Степан!
— Що?
— Степане, бігом по меч! Бігом! Принесеш Галині! Я буду там! Бігом!
Чорт розбере щось у цій катавасії. Не буду описувати, самі собі вигадайте.
— Ксеню!
Топеш очунявся серед того ж степу за Конотопом.
— Ні!..
Стиглий вітер тієї червневої ночі приніс Топешу з півдня запах крові та смерті єдиної на цілому світі дорогої йому людини.
Так… тепер уже справді людини.
Топеш упав на коліна і закричав у над ранішню темінь найщиріші, найлюдськіші та найболючіші від того слова — за все своє довге упирське життя:
ebooksa