Непрохані

Я знизав плечима:

— Так, не все сходиться. Але все ніколи не сходиться. Я ставлю на те, що Андерсон вбивця. Але що тобі до цієї історії?

— Це через одну справу з нерухомістю, якою я нині займаюся у себе на фірмі. Більше сказати поки що не можу.

Фішер, здається, щось приховував, проте деталі його професійної діяльності мене не цікавили.

— А до чого тут я? — спитав я.

— Мені потрібна твоя допомога, — відповів Фішер.

— Якого плану?

— Хіба не очевидно?

Я похитав головою.

— Ні, не очевидно.

— Треба дізнатися, що насправді сталося того вечора. Мені це буде дуже корисно. Нам буде дуже корисно.

— Поліція ж веде розслідування, хіба ні?

— Поліція хоче довести, що Андерсон убив дружину й сина, а я думаю, що це не так.

— Це я зрозумів, — усміхнувся я. — Проте ти можеш помилятися. І досі неясно, до чого тут я.

— Ти коп.

— Ні. Я колишній коп.

— Не бачу відмінності. Ти маєш досвід у розслідуваннях.

— Ґері, ти наплутав. Я був патрульним. Сидів у машині та стежив за порядком на вулицях.

— Гаразд, формально ти не маєш досвіду. Я знаю, що детективом ти так і не став. Але я знаю, що ти й не намагався.

Я втупив у нього важкий погляд.