Субота мовчав цілу хвилину.
— Я так і думав, — нарешті мовив він. — Як же я відразу не здогадався! Дивно навіть, що стільки часу ніхто не звертав на це уваги.
Дивне відчуття відвідало його. З одного боку, він відчув полегшення. Отже, вся ця історія — сни, архангел, Діана, хіліарх — привиділася йому, все це маячня хворого розуму. Але, з іншого боку, була в цьому якась гіркота. Немов зрозумівши, що це всього лише галюцинація, він щось втратив. Щось важливе, значне: таке, без чого життя вже не мало такої цінності, як раніше.
Утім, це нісенітниці. Зрештою, якщо божевілля одного скасовує божевілля мільйонів, навіть сам кінець світу, — це не найгірший варіант. Можна потерпіти…
— А навіщо нас зв’язали? Не схоже, що ми буйні.
— Чому не схоже?
— Якби ми були буйні, нас би помістили в спеціальний бокс із м’якими стінами.
— Обидва ми буйні,— запевнив священик. — А щодо боксу… Думаю, ніхто не стане заперечувати, якщо ми розіб’ємо собі голови об стінку. За деяких зусиль можна дотягтися.
Субота глипнув ліворуч, на стіну, — та дійсно була зовсім близько.
— Але навіщо?
— Це просто. Про це ще один ефективний менеджер казав: немає архангела — немає проблеми.
— То ви все-таки архангел?
— У цьому не може бути сумнівів, — твердо відповів панотець Михайло.
У Суботи сумнівів якраз вистачало. Але він не став говорити про них: навіщо турбувати хвору людину? Натомість спитав про інше:
— Чому ж ви тут? Чому не почали Армагеддон, як збиралися?
— Це жертва, — важко промовив панотець Михайло. — Ще одна жертва заради людей…
— Ви принесли себе в жертву? — здогадався Субота.
— Не я… — неохоче пояснив співрозмовник. — А мене.
Говорив він погано, невиразно, губи ворушилися важко. Напевне, йому теж вкололи якісь ліки.
— Це зовсім не ліки, — мовив панотець Михайло занімілими губами. — Набагато гірше… У нас зовсім мало часу, треба поспішати…
ebooksa