Ангел пригляду

Рубінштейну стало смішно. Які інші? Архангели, Сили, Престоли, Панування? Що йому всі ці небесні чини, якщо він стільки років прожив на Землі?.. Чи, може, спеціально заради нього з далекого далеку закличуть самого Отця?

— Ну, вже точно не Отця, — заперечив відповідальний, читаючи його думки. — Є тут у нас один новенький. Може, він тебе переконає. А ти послухай його, це цікаво.

Відповідальний зник, а Рубінштейн почув кроки. Кроки були тверді, впевнені, ще цілком земні, немов не в порожнечі рухався ангел, а йшов по паркету — цілком матеріальному.

— Здоровий був, Іване Івановичу! — пролунав над вухом до того знайомий баритон, що Рубінштейн мимоволі здригнувся й підвів очі.

Перед ним, усміхаючись по-своєму, трохи насмішкувато, стояв високий, чорнявий, кучерявий. Одягнений він був в обтислі білі джинси й білу майку — так, як колись давно, на Землі, коли зустрічав в аеропорту президента Таджикистану. Він і тут, нагорі, порушував дрес-код, і, схоже, його це не дуже турбувало.

— Ти… тут? — Рубінштейн не повірив очам.

— Ну а де ж мені бути? Не з чортами ж лаву місити, врешті-решт?

Кучерявий блиснув зубами, а Рубінштейн раптом виявив, що перед очима все розпливається, всередині стало гаряче. Ці відчуття злякали б звичайного ангела, але тільки не ангела пригляду. Він знав, що це таке: сльози, звичайні людські сльози. Адже він навіть не сподівався коли-небудь побачити Бориса, а провину за його загибель покладав частково й на себе.

— Ну-ну, що ти, Івановичу… — Борис тепло обійняв його. Таких обіймів не знають на небесах, тут багато чого не знають.

Відсунувся, оглянув з ніг до голови.

— На вигляд не дуже… Вимотався чи що?

Рубінштейн кивнув головою, шморгнув носом.

— Дуже втомився. Віриш — сил ніяких немає..

— А оце не годиться… Це недобре. Сили твої нам зараз ой як потрібні.

— Ти про що? — насторожився Рубінштейн.

— Справу не закінчено, розумієш? Зараз найскладніший момент. Або ми їх, або… словом, зараз ти — центральна фігура. Навіть не архістратиг, а ти, брате.

Рубінштейн замотав головою.

— Ні-ні, навіть не проси, не можу.

— Та ну, що це з тобою!

— Я цілком серйозно.