Пограймося в отруту!

— Це хороші меблі, Ектоне. Будь гарним гостем, поглянь на них.

Відбитки можуть знайти і на тканині.

— Гакслі! — Вільям Ектон подивився на тіло. — Ти здогадувався, що я збираюся тебе вбити? Чи твоя підсвідомість про це здогадувалася на кшталт моєї? І чи це твоя підсвідомість сказала тобі змусити мене бігати будинком, торкаючись усього: книг, посуду, дверей, крісел? Невже ти настільки розумний?

Він ретельно витер крісла зіжмаканим носовичком. Потім згадав про тіло — його він ще не витирав. Він перейшов до нього і заходився витирати його з усіх боків, кожну частину поверхні. Він навіть почистив взуття, щоби нічого не лишилося.

Після взуття на його обличчі з’явився неспокій, і за мить він підвівся та підійшов до столу.

Він дістав і обтер воскову ягоду із дна чаші.

— Так краще, — прошепотів він і повернувся до тіла.

Проте коли він присів над тілом, його очі сіпнулися, а на губах прочитувалося вагання. Він знову підвівся і ще раз підійшов до столу.

І протер раму картини.

Під час протирання рами він звернув увагу на…

На стіну.

— Але це, — сказав він, — по-дурному.

— Ой! — зойкнув Гакслі, відбиваючись від нього.

Він штовхнув Ектона, і вони почали боротися. Ектон упав, звівся, торкнувся стіни і знову побіг до Гакслі. Він задушив Гакслі. Гакслі помер.

Ектон змусив себе відвернутися від стіни, йому потрібно було все зважити. Образливі слова і дії зникли з його свідомості, він змусив їх до цього. Потім поглянув на всі чотири стіни.

— Сміхота! — сказав він.

Краєм ока помітив дещо на стіні.

— Не звертатиму уваги, — сказав він, аби відволіктися. — Тепер наступна кімната! Треба бути послідовним. Ми були разом у передпокої, у бібліотеці, у цій кімнаті, в обідній кімнаті і на кухні.

Позаду нього на стіні була пляма.

Чи не була?