Пограймося в отруту!

— Певен?

— Так!

— Без сумнівів?

— О, так.

— Абсолютно?

— Так, чорт, так!

— Та все одно витри, про всяк випадок.

— О, Боже!

— Оцю пляму, га, Ектоне?

— І ось цю, що тут, — поглузував Ектон. — Це відбиток чоловічий.

— Ти певен?

— Не починай це знову! — огризнувся він і витер.

Ектон зняв рукавичку і підняв тремтячу руку до світла.

— Поглянь на це, ідіоте! Бачиш, який тут малюнок? Бачиш?

— Це нічого не доводить!

— Що ж, гаразд! — Ектон із люттю взявся витирати стіну — вгору і вниз, уперед і назад у рукавичках, пітніючи, буркочучи, нахиляючись і підводячись, і щоразу все більше буряковіючи на лиці.

Він зняв свій плащ і поклав його на стілець.

— Друга ночі, — сказав він, коли завершив стіну і подивився на годинник.

Ектон підійшов до чаші і взявся за воскові ягоди, протер ту, що була на дні, а потім поклав назад і витер раму картини.

Він подивився на люстру.