Кім

— Принаймні, Магбуб усе знає, — задоволено подумав він. — Цікаво, що він говорив так, наче цього очікував. Я не думаю, що цим двом підуть на користь сьогоднішні чати.

Минула година, і, з найщирішими у світі намірами не спати всю ніч, Кім міцно заснув. Час від часу нічний поїзд гуркотів по рейках за двадцять футів від нього, але хлопчик, як усі мешканці Сходу, був байдужим до шуму настільки, що він не потривожив жодного його сновидіння.

А от Магбуб анітрохи не спав. Його люто дратувало, що якісь люди, не одноплемінники йому і не причетні до його любовних походеньок, намагалися позбавити його життя. Його перший і природний порив був перетнути колії нижче, піднятися з того боку вгору, зайти своїм доброзичливцям зі спини і хутенько порішити їх. Аж тут він із прикрістю подумав, що інша гілка уряду, зовсім не пов’язана з полковником Крейтоном, може зажадати пояснень, яких важко буде надати. І він знав, що на південь від кордону здіймається безглузда веремія, коли знаходять одне-два тіла. Він так не переймався нічим відтоді, як послав Кіма з повідомленням до Амбали, і сподівався, що нарешті відвів від себе підозри.

Тоді йому сяйнула блискуча думка.

— Англійці ж вічно говорять правду, — сказав він сам до себе, — тому ми, тутешні мешканці, вічно пошиваємося в дурні. Клянуся Аллахом, я буду говорити правду англійцеві! Яка користь від урядової поліції, якщо у бідного кабульця крадуть коней із самісінької платформи? Таке саме лихо, як і у Пешаварі! Я маю поскаржитися на станції. А ще краще — котромусь молодому сагибові на залізниці! Вони сумлінні, і якщо вони ловлять злодіїв, то для них це почесно.

Він прив’язав коня за межами станції і покрокував до платформи.

— Агов, Магбубе Алі, — гукнув молодий помічник окружного інспектора руху, який саме збирався йти оглядати колії, високий білявий молодик із кінським лицем, вбраний у несвіжий білий полотняний костюм. — Що ви тут робите? Шкапи продаєте, га?

— Ні, я не про коней турбуюся. Я прийшов, щоби знайти Лутуфа Уллу. Вище на лінії у мене платформа з кіньми. Хтось може їх узяти без відома залізниці?

— Не думаю, Магбубе. Ви можете поскаржитися на нас, якщо таке станеться.

— Я бачив двох чоловіків, які навпочіпки просиділи під колесами однієї з платформ майже всю ніч. Факіри коней не крадуть, так що я про них більше не думаю. Я хотів би знайти Лутуфа Уллу, мого товариша.

— Що-що в біса? І ви про це вирішили більше не думати? Чесне слово, добре, що ви мене зустріли. Які вони на вигляд?

— То прості факіри. Вони як щось і поцуплять на платформі, то хіба що зернину. Таких багато на лінії. Держава нічого не муситиме виплачувати. Я прийшов сюди у пошуках мого товариша, Лутуфа Улли.

— Облиште того свого товариша. Де платформа з вашими кіньми?

— Отак трохи вбік від того місця, найвіддаленішого, де запалюють ліхтарі для поїздів…

— Сигнальна будка! Так.

— І на тій колії, яка найближча до дороги, з правого боку, отак угору по лінії. Але що стосується Лутуфа Улли, то це такий високий чоловік зі зламаним носом, і з ним персидський хорт. Ай!

Хлопець поспішив розбудити молодого і запопадливого поліцейського, адже, як він і сказав, залізниця зазнала чимало збитків через крадіжки з товарної станції. Магбуб Алі посміхнувся у фарбовану бороду:

— Вони будуть ходити в чоботях, шуміти, а потім дивуватимуться, куди поділися факіри. Дуже розумні хлопці — Бартон-сагиб і Янг-сагиб.

Він постояв, склавши руки, декілька хвилин, чекаючи, щоб побачити, як вони кинуться сторчголов до діла. Порожній паровоз майнув по станції, і він мигцем побачив у кабіні молодого Бартона.

— Я був несправедливим до малого. Він не зовсім дурень, — сказав Магбуб Алі. — Ловити злодіїв на вогняній бричці — це вже нова гра!