Король у Жовтому

Рай пророків

Якби із раю — от біда яка! — Пішло б вино, пішла любов п’янка, Тоді би був усіх пророків рай Порожній, як кишеня жебрака! Омар Хайям Студія

Він усміхнувся й мовив:

— Шукай її по світу.

— Про який світ ти кажеш? — мовив я. — Мій світ отут, між цими стінами і склом над головою, тут, серед позолочених карафок, прикрашених коштовностями рук, серед рам і полотен, серед чорних скринь і стільців з високими спинками з химерною різьбою, фарбованих у золото й блакить.

— На кого ти чекаєш? — спитав він.

— Я впізнаю її, коли вона прийде, — відповів я.

Язики полум’я шепотіли таємниці білого праху в моєму серці. Я почув кроки, голос і пісню, що долинали з вулиці.

— На кого ж ти чекаєш? — спитав він.

— Я впізнаю її, — мовив я у відповідь.

Кроки, голос, пісня з вулиці. Я впізнавав ту пісню, проте не кроки й голос.

— Дурень! — крикнув він. — Ця пісня — та ж сама, лише кроки та голос змінились за багато років!

Язики полум’я шепотіли таємниці білого праху в моєму серці:

— Годі чекати, кроки та голос з вулиці — вони вже оддалік.

Тоді він усміхнувся й мовив:

— На кого ти чекаєш? Шукай її по світу!

Я відповів:

— Мій світ отут, між цими стінами і склом над головою, тут, серед позолочених карафок, прикрашених коштовностями рук, серед рам і полотен, серед чорних скринь і стільців з високими спинками з химерною різьбою, фарбованих у золото й блакить.

Примара

Примара минулого далі не проникне.

— Якщо правда те, — зітхнула вона, — що ти мене вважаєш другом, повернімося разом. Ти все забудеш там, під літнім небом.

Я обіймав її, благав і пестив: я схопив її, блідий від гніву, проте вона стояла на своєму.