— Розумію, — ласкаво промови він. — Зараз отримаєш.
Далі, неквапно рухаючись, він почав клопотатися, як гостинний хазяїн: прополоскав миску, наповнив її молоком із пляшки, що стояла на підвіконні, та схилився над нею зі шматком хліба в руці.
Тваринка підвелася й підійшла до миски.
Він покришив у молоко хліб, розмішав шматочки ручкою мастихіна, а потім відступив назад, спостерігаючи, як кішка занурює мордочку у поживну страву. Чоловік дивився на неї у цілковитій тиші. Час від часу, коли кішка хапала шматочок хліба на краю миски, та дзвеніла на вимощеній плиткою підлозі. Нарешті увесь хліб було з’їдено, і рожевий котячий язичок вилизав посуд так, що він засяяв, наче полірований мармур. Після цього кішка всілася, байдуже повернувшись до Северна спиною, і почала вмиватися.
— Авжеж, — мовив зацікавлений Северн, — тобі це не завадить.
Вона нашорошила одне вухо, проте не побажала ні обернутись, ані перервати свій туалет. Мірою того як зникав бруд, Северн починав розуміти, що природа задумувала кішку білою. Її шерсть збилася у ковтуни від хвороби чи бойових поранень, хвіст був поламаним, а спина — кістлявою. Але в той час як вона енергійним вилизуванням приводила себе до ладу, поступово стала проступати вся чарівність цього створіння. Коли нарешті кішка вдоволено заплющила очі та сховала під грудьми передні лапки, він знову лагідно промовив:
— Ну, розповідай, як справи?
У відповідь кішка загарчала, однак у цих звуках він розпізнав спробу муркотіння. Він знову нахилився, аби погладити її, і цього разу вона відповіла нявчанням — доброзичливим запитальним «няв», на що той відказав:
— Так, звісно, ти виглядаєш набагато краще. Коли відновиш свою шерсть, станеш чудовою кішечкою.
Задоволена компліментом, вона підвелась і почала тертися біля його ніг, просовуючи голову між ними та вдоволено муркочучи. Северн увічливо і серйозно відповідав на її нявчання.
— То що тебе привело сюди? — спитав він. — На вулицю Чотирьох Вітрів, на п’ятий поверх, до дверей помешкання, де тобі завжди раді? Що утримало тебе від втечі, коли я відволікся від свого полотна і побачив твої жовті очі? Ти кішка з Латинського кварталу[84], як і я? Чому ти носиш рожеву підв’язку на шиї?
Кішка стрибнула йому на коліна і муркотіла, поки він пестив її.
— Вибач, — продовжив він лінивим заспокійливим тоном, що гармонійно вплітався у котяче муркотіння, — якщо пхаю свого носа у чужі справи, але мені дуже кортить довідатися про цю рожеву підв’язку, так вигадливо прикрашену квітами й закріплену срібною застібкою. Еге ж, бачу карбовану позначку на краю, як це й передбачено законом Французької республіки. То яким чином ця так елегантно оздоблена підв’язка з рожевого шовку, ця шовкова підв’язка зі срібною застібкою опинилася на твоїй худій шийці? Чи правильно я припускаю, що хазяйка цієї підв’язки — то і твоя хазяйка? Може, це пані похилого віку, яка живе пам’яттю про свої молоді літа і настільки тебе вподобала, що вдягає на тебе свої прикраси? Про це свідчить розмір підв’язки. Твоя шия тоненька, а підв’язка чудово на ній сидить. Проте я помітив — я взагалі багато чого помічаю — що підв’язку можна суттєво збільшити. Ці маленькі срібні гаплички, яких я нарахував п’ять штук, є тому доказом. Ще я бачу, що п’ятий гачечок зношений, наче ним постійно користувалися.
Киця звела лапки від задоволення. На вулиці панувала тиша. Северн шепотів собі далі:
— Але навіщо твоїй хазяйці прикрашати тебе найважливішою річчю у її житті? Чи, принаймні, важливої його частини. Чого це раптом їй забаглось одягти цю шовкову прикрасу, оздоблену сріблом, на твою шию? То була скороминуща примха — коли ти, ще не втративши своєї густої гладенької шерсті, гордівливо зайшла до її спальні, муркочучи «доброго ранку»? Авжеж, вона сиділа між подушок, витке волосся спадало їй на плечі, поки ти ходила ліжком, муркочучи: «Доброго ранку, господине». О, це так легко зрозуміти, — позіхнув він, зручно вмощуючи голову на спинці стільця. Кішка все ще муркотіла, плавно випускаючи і втягуючи кігтики на його колінах.
— Розповісти тобі про неї, кицю? Вона дуже вродлива, твоя хазяйка, — сонно прошепотів він. — Її волосся важке, немов щире золото. Я міг би намалювати її — не на полотні, звісно, — і мені знадобилися б тони, відтінки, фарби і барви яскравіші за найяснішу веселку. Я зміг би намалювати її лише із заплющеними очима, бо тільки у мріях можна знайти необхідні кольори. Я взяв би блакить небес — небес зі сновидінь, яких не торкнулася жодна хмара, аби намалювати її очі. Я взяв би троянди з країни снів для її губ, узяв би засніжені вершини гір, що тягнуться своїми шпилями до самих місяців — о, набагато вище, ніж
Останні слова злетіли з його губ, повіки склепилися. Киця також заснула, пригорнувшись до нього та розслаблено випроставши лапки.
— Нам пощастило, — мовив Северн, підводячись, — що ми зустрілися в обідню пору, бо мені нічого запропонувати тобі на вечерю, окрім того, що можна купити за один франк.
Кішка на його колінах теж підвелася, вигнула спинку, позіхнула і поглянула на нього.
— Що будеш їсти? Смажену курятину із салатом? Ні? Може, ти надаєш перевагу яловичині? Так, звісно, а я буду яєчню з білим хлібом. Тепер щодо напоїв… Тобі молока? Добре. А я ковтну трохи свіжої джерельної води, — додав він, вказавши на ковшик біля раковини.
ebooksa