Король у Жовтому

— Якщо правда те, — зітхнула вона, — що ти мене вважаєш другом, повернімося разом.

Примара минулого далі не проникне.

Пожертва

Я зайшов у поле квітів, чиї пелюстки біліші за сніг, чиї осердя — щире золото.

Далеко у полі скрикнула жінка:

— Я вбила того, кого кохала!

І з глека оросила кров’ю квіти, чиї пелюстки біліші за сніг, чиї осердя — щире золото.

Далеко у поле я зайшов і прочитав на глеку тисячі імен, поки кров переливалась через його край.

— Я вбила того, кого кохала! — крикнула вона. — Страждає світ від спраги, то хай нап’ється!

Вона пішла. Далеко у полі я бачив, як вона зрошувала кров’ю квіти, чиї пелюстки біліші за сніг, чиї осердя — щире золото.

Доля

Я підійшов до мосту, який не кожен може перейти.

— Проходь! — крикнув хранитель, проте я засміявся й відповів:

— На все свій час.

Він усміхнувся й зачинив ворота.

Молоді й старі підходили до мосту, який не кожен може перейти. Всіх завернули. Я стояв і ліниво рахував їх, допоки їхній лемент та шум не сприкрили мене. Тоді я знову підійшов до мосту, який не кожен може перейти.

Юрба перед ворітьми заволала:

— Він прийшов запізно!

Але я засміявся і сказав:

— На все свій час.

— Проходь! — крикнув хранитель. Я пройшов. Він усміхнувся й зачинив ворота.

Юрба

Там, де юрба на вулиці щільніша, стояли ми з П’єро. Дивились всі на мене.