Очищення окупованих територій і організацію на них німецьких поселень пропонувалося здійснити шляхом переселення місцевого населення на інші колгоспні та радгоспні землі із наданням йому права користуватися цими земельними угіддями.
Найбільш жорсткими німецькі плани були стосовно поляків, але це було зумовлено не так расовими міркуваннями, як політичними та історичними: нацисти розуміли, що саме поляки найбільш ворожо ставилися до німців.
Щоправда, сам автор цієї записки Ветцель критично оцінював можливості реалізації плану «Ост» визначеними засобами у заплановані терміни.
Один з оригінальних документів плану «Ост» знайшов у німецькому архіві й оприлюднив Університет Гумбольдта кілька десятиліть тому. Колонізація окупованих територій передбачала широке коло економічних та інфраструктурних перетворень — будівництво нових шосе, залізниць і навіть нових міст; також були визначені джерела фінансування цих проектів. План було розбито на п’ятирічки протягом 30 років після завершення війни.
Тобто план «Ост» розроблявся для післявоєнних часів. Проте його так ніколи й не затвердили остаточно, а у 1943 році взагалі припинили розробку. Тому некоректно приписувати цьому документу значення базового, на підставі якого нацисти провадили геноцидну політику.
Для масового знищення українців, поляків, росіян нацизму не треба було додаткових «конституційних» документів. Тоталітарна ідеологія нацизму зумовила зверхнє ставлення до інших народів на схід від Райху — як до історичного гумусу. І Гітлер, і Ґеббельс, і Борман, і інші лідери Райху чітко артикулювали бачення долі поляків, чехів, українців, білорусів та росіян: тих, хто залишаться живими, буде перетворено на поневолену робочу силу, чиї культурні та освітні потреби задовольнятимуться мінімально.
Як бачимо, нацистські плани щодо українців не обіцяли їм нічого доброго. Але про поголовне винищення слов’ян взагалі та українців зокрема у плані «Ост» не йшлося.
Політика Райху стосовно українців змінювалася залежно від загальної військово-політичної ситуації. У самій Німеччині різні відомства одночасно могли по-різному бачити вирішення «українського питання». Так відомство Гіммлера (СС) традиційно займало жорсткішу позицію. Натомість Абвер та Міністерство окупованих східних територій виступали за залучення українців до боротьби проти СРСР. Керівник східного міністерства Альфред Розенберґ пропонував надати українцям право самоврядування та припускав, що у майбутньому може виникнути союзна Німеччині українська держава.
У Генерал-губернаторстві у 1939–1941 роках нацистська влада ставилася до українців досить лояльно. Їм надавали доступ до адміністративної служби, дозволяли організовувати школи, видавництва, випускати пресу, створювати господарські кооперативи та мережу так званих «допомогових комітетів». Гарантували українцям також і релігійну свободу.
Проте у 1941 році ситуація змінилася.
Після нападу Райху на СРСР Сталін запровадив «тактику випаленої землі». У відповідності до наказу Сталіна, вже від перших днів липня 1941 року розпочалося знищення врожаю в селах та запасів продуктів харчування у містах. По суті містян радянська влада покинула напризволяще, без жодних засобів для виживання.
Перед нападом на СРСР, у березні — травні 1941 року, керівництво Третього Райху ухвалює рішення про низку заходів, відомих як «План голоду». Ці заходи передбачали масову реквізицію продуктів на окупованих територіях СРСР та вивезення продуктів до Німеччини та Західної Європи, що мало призвести до нового спланованого голоду в окупованих містах України. «План голоду» передбачав виморити на смерть 20–30 мільйонів «зайвого населення» на окупованих територіях СРСР.
Іншими словами, накази Сталіна наклалися на плани Гітлера. У грудні 1941 — березні 1942 року це призвело до масового голоду і смерті мільйонів мирних громадян та військовополонених.
Заради справедливості треба сказати, що відповідальність за цей геноцид лягає хоча різною мірою, але на обидва тоталітарні режими: і нацистський, і комуністичний.
Міф 20. Комуністична партія — керівна сила, творець Великої Перемоги
Знайшлися в світі сили, які розтрощили фашизм. Вирішальну роль у розгромі цього найлютішого ворога людства зіграв радянський народ, його славна героїчна армія, які були керовані ленінською партією комуністів.
Суть міфу
Усі здобутки народу та армії СРСР часів війни вважаються результатом нездоланної міцності та переваги комуністичного режиму. Громадяни одностайно захищали саме радянський устрій та демонстрували монолітну єдність із партією більшовиків.
Факти стисло