Лицарі сорока островів

- Дякую.

Ми засміялися. Інга клацнула по нейлоновому шнуру, натягнутому як струна. Сказала:

— Тепер можна вигадувати, як звідси втекти.

- Як?

— Ну, в принципі, є лише два шляхи, — пояснила вона. — Або завоювати усі острови…

- Не вийде.

— Або розшукати прибульців та всипати їм.

Я закашлявся, стримуючи регіт.

— Ін… Інга… Ти геній. Всипати… Саме всипати. Ти ще не пробувала цим зайнятися?

- Ні, - дуже спокійно відповіла вона. - Я намагалася не ризикувати. Я не знала, що вдома залишилася інша Інга.

Вона сказала це твердо, ніби все пояснюючи. І з цієї твердості я зрозумів — тепер уже вона «старатиметься».

— Інго, але якщо з нами щось трапиться тут, то… станеться по-справжньому. Ми інші люди, не ті, що залишилися вдома. Ти не боїшся?

- Чого? На островах немає нікого старше сімнадцяти років. Ми зможемо прожити роки три-чотири, а потім...

Вона замовкла. Тряхнула головою, скидаючи з очей чубок.

- Мене це не влаштовує.

Секунду я здивовано дивився на неї. Вона смілива дівчисько, але саме дівчисько. І схильності до подібних авантюр у неї ніколи не було. Ні, місяць, на острові не пройшов для неї безвісти.

- Інго, ми спробуємо. Або завоюємо... або засипаємо.

— Але тоді нам треба діяти у повній таємниці.

8. СЕКРЕТНИЙ ПЛАН

Я здивувався.