Лицарі сорока островів

- Інго, давай вирішимо, чим займемося в першу чергу, - швидко сказав я. Надто вже змінився голос. У книжках герої завжди втішають дівчат, що плачуть, але я зовсім не був певен, що згадаю, які слова при цьому говорять.

- Давай ...

— Треба більше дізнатися про острови. Скільки років вони існують, хто і на яких островах мешкає. Чи немає іншої зброї, крім мечів та арбалетів. Пробували домовитися між собою чи ні. Якщо куштували — що з цього вийшло. Карту добре було б намалювати.

- Гаразд.

— Чи є такі острови, на яких ніхто не мешкає. Як виглядають прибульці, хто їх бачив. Чи тут є птахи, а якщо є, то звідки прилітають. Чи діє компас... втім, це я сам перевірю. Які корисні речі є на островах... У нас один хлопчик із плеєром ходить, наприклад.

- Добре. У нас теж є магнітофон, але в нього батареї сіли… Діма, а чому так сильно натягнулася мотузка?

Я з подивом глянув на шнур, що перетинав проріз моста.

Він не просто натягнувся, він стовбурчився нейлоновими волосками, що розповзалися, і тихо дзвенів на вітрі, як струна, що збирається лопнути.

— Інго, ми ротозеї, — видихнув я, смикаючи вузол, що стягся в тугу грудку. — Міст усе ще розходиться і натягує мотузку. Треба її послабити.

Вузол не піддавався. Розтягнутий нейлон перетворився на абсолютно однорідну, непідвладну пальцям масу. Я вчепився в нього і, зриваючи нігті, з усіх сил потяг. Безрезультатно.

- Я поліз назад.

Мотузка під пальцями здавалася жорсткою як сталевий трос.

— Дімку, не треба!

Інга спробувала мене зупинити, але вже було пізно. Я квапливо повз, бовтаючись під ненадійною мотузкою, що доживає останні миті.

- Дурень! Це не хоробрість, а дурість! — гукнула мені вслід Інга, коли я опинився вже на своїй половині мосту.

— Нічого, нейлон так легко не рветься, — бадьоро відповів я. — Що ж мені до ранку чекати? Вона, може, взагалі не порветься.

Мотузка лопнула з тонким дзвінким вереском. Короткий уривок, що залишився на перилах з мого боку, як гумовий, стебнув мене по руці. Я ойкнув.

- Боляче? — злякано спитала Інга.

— Ні… — видавив я, мотаючи рукою в повітрі. - Не дуже…

- Шкода.