- Ясно.
Присівши біля Ігорка, Кріс швидко та вміло зв"язав йому руки ременем. Таня, що притискалася до Ріти, тихо заплакала. Ілля розкрив рота, збираючись щось запитати, та так і не наважився.
— Тягніть його до Зали.
Закінчивши свою роботу, Кріс гидливо обтрусив руки. Толик мовчки кинув Ігорка на плечі, поніс, зігнувшись. Сержан, не витримавши, схопив Кріса за рукав, закричав:
- Та що відбувається? Навіщо ми за ним гналися? Чому бійка? Пояснюй, командире! Ти наказував наздогнати Ігорка!
Кріс пошукав очима мене, кивнув:
- Говори. Ти, здається, знаєш більше за мене.
Настала тиша. Я облизав пересохлі губи.
— Ну, якщо коротко… Він шпигун.
- Нісенітниця! — Сержан навіть смикнувся від обурення. - Чий шпигун? Двадцять четвертого острова? Або ...
- Прибульців.
З Тронного Залу вигнали лише молодших дівчат. Леру та Олю без жодного жалю відправили спати, вони й заперечувати не посміли. А решта мовчки слухала мою розповідь. Про те, як я зустрів Інгу. Як ми здогадалися, що на островах мешкають двійники. Як вистежив Ігорка у підвалі, за «доповіддю». І як мені цілий тиждень довелося вести себе тихіше за воду, нижче трави…
— Інго, — перебив я на мить розповідь. - Ти приходила на міст?
Вона кивнула головою. І, повільно, додала:
— Чотири дні поспіль.
Ігорьок, що лежить на дивані, заворушився. Я глянув на нього і закінчив:
— Ну, а сьогодні… Мабуть, нас з Інгою помітили на мосту, але не розібралися, з ким я зустрічався. Тоді й дали Ігорькові завдання: з"ясувати це. Сьогодні він здогадався і на радостях дав промах. Занадто швидко кинувся доносити, я зрозумів, у чому річ. І Кріс зрозумів…
— Я давно здогадувався, Дімо. Я був би дуже й дуже поганий командир, якби не здогадувався. — Кріс підійшов до канапи. — Ти чув, що тебе звинувачують. Ти вже хвилин десять як прийшов до тями, Ігореку.
— Розв"яжіть руки,— тихо сказав Малек.
- Ні. Ти дуже добре б"єшся. Дивно, правда? Найменше тренуєшся, наймолодший, а б"єшся нарівні зі мною та Тимуром.