— Я не можу йти, куди мені потрібно?
— Та все ти можеш, тільки чого тікати? Чув, Кріс попросив зачекати? І що тобі тут здалося?
- Зараз поясню…
Ігорець різко, коліном, ударив Толика вниз живота. Той скорчився, відступаючи на крок, видавив:
— Ти що, здурів?
Ігорець уже відчинив двері, кинувся вниз і полетів на підлогу, збиту ударом Толика. Все ще морщачись від болю, Толик трохи винен сказав:
— Сам напросився, Малек. Своїх так…
Удар у відповідь відкинув його до стіни. Ігорець знову кинувся до дверей і натрапив на Тимура.
— А тебе просили стояти на місці, — байдужим, нудним голосом сказав Тимур.
Зацьковано обернувшись, Ігорець побачив Кріса, що підбігає. Сходами збігали інші.
— Тім, пусти…
- Ні.
Зірвавши з пояса кинджал, Ігорець вдарив Тимура.
Коли наспіли хлопці, все вже скінчилося. Ігорець лежав на підлозі, розкинувши руки, наче притиснутий невидимим, страшно важким тягарем. Підтримуваний Толиком Тимур стояв поруч, обмацуючи правий бік. На прорваній футболці проступала маленька червона пляма.
— Тим, тримайся... — Кріс підхопив його під руку. Тепер вони з Толиком тримали Тимура з обох боків. - Іти можеш?
Рита, що наспіла, здавлено скрикнула. Від ран у печінку вмирали часто. І мазь не завжди допомагала…
— Та все гаразд… — Тимур, з видимим зусиллям, усміхнувся. — Подряпина… Кинжал дерев"яним залишився. Бив на смерть, а захотіти моєї смерті не зміг.
Кріс недовірливо оглянув ранку. Похитав головою.
— Пощастило… А що… з цим?
— Хвилин за двадцять оклемається.
ebooksa