— Потрапи ти на вісімнадцятий, — беззлобно сказав Кріс, — теж знав би англійську. А про тебе говорили б: "Він турок".
На західному мосту з"явилися три маленькі фігурки.
— Нарешті, — із задоволенням сказав Кріс. - Хороший день.
Увечері я переконався, що поява Інги приголомшила всіх значно більше, ніж поява Тома. Можливо тому, що перебіжчики на островах значно більша рідкість, ніж звичайне «сфотографоване» поповнення. А може й не через це…
Після вечері ніхто не поспішав розходитись. Кріс коротко переказав нам останні новини із Землі, те, що знав Том: «Світової війни немає, США вивели війська з якоїсь країни, з якої Том не пам"ятає, а в СРСР триває перебудова». Більше нічого про нашу країну Том не знав, а новини з життя міста Джералдтон нас не дуже цікавили. Кріс продовжував розмовляти з Томом, Януш лежав на дивані, дивлячись у стелю, а інші поступово збиралися навколо Інги.
Вона сиділа біля каміна, навпроти неї верхи на стільці влаштувався Тимур. Інга щось із посмішкою розповідала, хлопці, мов заворожені, слухали. Якийсь час я залишався осторонь, потім не витримав і підійшов ближче.
— …а Гарік, він такий худий, носатий, ну — кавказець, казав, що краще битиметься один проти двох, ніж проти того хлопця, який фехтує двома мечами…
Обличчя Тимура було розгублено-задоволене, вуха горіли. Я постояв, слухаючи Інгу, потім недбало промовив:
- Інго, ти зовсім Тимура заговорила. Я добре, з семи років тебе слухаю. А хлопці з незвички і можуть повірити.
Настала тиша. Тимур глянув на мене, потім посміхнувся і витріщився на вогонь. Інга з викликом обернулася до мене. Меломан похитав головою і ввімкнув свій плеєр на повну потужність, Кріс ступив до мене. І лише Ілля із захопленням запитав:
— То ви знайомі, так? А чого раніше не казали?
Я закусив губу. Глянув убік, шукаючи Ігорка. І побачив, що він вислизає у відчинені двері.
— Кріс… — видихнув я. - Ігорьок.
Кріс сіпнувся, наче його вдарили. Сповільнив невловиму частку секунди. І закричав:
- Тім, Тільки! Взяти Мальку!
Ми кинулися до дверей одночасно. Але першим, випередивши мене й Тимура, в коридор вискочив Толик.
3. НІЧ ВІДКРИТТІВ І РАНОК РІШЕНЬ
Ігорка наздогнали, коли він відмирав двері, що вели у підвал. Толик схопив його за плече, смикнув, розвертаючи до себе, коротко випалив:
— Стій… Куди біжиш…
Тьмяно, червонуватим полум"ям факел, що горів наприкінці коридору, огортав їх неясною напівтемрявою. Ігорець глянув на Толика чужими, нерухомими очима і тихо промовив: