Лицарі сорока островів

Ми з Тимуром переглянулись. Обличчя Тимура жалібно викривилося.

- Пацан ... Тобі всі іграшки, так?

Ігорьок, схоже, так і не зрозумів, що стріляти могли й у нього. А може, він, як і раніше, вважав себе бійцем Тридцять Шостого острова?

— Як ти опинився з ними? - Запитав я.

Малек знизав плечима.

— Наші у підвалі сховалися, а Ахмет зі своїми замок зайняв. Знайшли мене… Запитали, чому сиджу під замком. Кріс їм, мабуть, нічого не казав. Я набрехав чогось, вони пошепталися і запропонували до них перейти. Ну і…

- Ясно, - Тимур кивнув. — Зроби тобі Толька, або Меломан, я б їх похвалив. Але ж ти міг поодинці всіх перебити! Заколоти Ахмета, випустити наших!

Ігорьок похитав головою. І посміхнувся — якось дуже радісно та безтурботно.

- Не міг. Я розучився битися.

…Якщо ​​Ігорьок не брехав, це сталося на другий чи третій день після того, як його викрили і замкнули. Прокинувшись уранці, він відчув дивну порожнечу і щемливе почуття втрати. Наче забув щось дуже важливе. Але причину зрозумів, лише взявши в руки меч і зробивши два-три випади. Ігорек пам"ятав рухи та прийоми, але зникла та невловима легкість і швидкість, які робили його одним із найкращих бійців острова. Прибульці вміли як дарувати, а й забирати свої дари назад.

Малек розповідав нам усе це, поки ми розбирали колоди, що підпирали двері підвалу зовні, і стукали в неї, кликаючи хлопців. Нарешті почувся приглушений голос Кріса.

- Що вам потрібно?

— Відкривай це ми, — просто сказав Тимур.

З хвилину чувся шум барикади, що розтягувався. Потім двері відчинилися, і здалося насторожене обличчя нашого командира. Кріс мружився — для нього було яскравим навіть світло факела, що догоряє. Мить він дивився на нас, не випускаючи з рук меча. Потім мовчки обійняв обох одразу. Тимур тихо зашипів - він виявився притиснутим до мене пораненою рукою.

— Знав, що повернетесь. Тому й вичікував…

Кріс ще говорив щось, а крізь вузьку щілину відчинених дверей уже вилазили Толик, Меломан, Ілля, Рита, Танька.

У Іллі ліва рука була забинтована і підвішена на грудях, Меломан тримав на вазі праву кисть, замотану до кінчиків пальців. Спіймавши мій погляд, він неохоче вимовив:

— Меч відбивав… руками.

І тут же, без жодного переходу і мало не з більшою злістю:

— У мене вже доба, як акумулятори в плеєрі сіли. Ми багаття палили, але від нього не заряджаються.