- Все одно. Доведіть до отвору та скиньте вниз.
Толик глянув на мене. Наче я теж став командиром і міг наказувати.
— Якщо чинитимуть опір, спочатку вбийте, — байдуже сказав я.
…Можливо, мені ще стане соромно. Але не за самі слова, а за байдужість, з якою я їх вимовив. Іноді підлість відрізняється від вимушеної жорстокості крихітною деталлю. Тоном, або виразом очей… Щоправда, буває гірше — коли різниці зовсім немає.
Я зайшов до своєї кімнати і повалився на ліжко. Мені було нудно і тужливо, не хотілося ні спати, ні вечеряти, ні бачити будь-кого з хлопців. Але хвилин за десять до мене зайшов Кріс.
Посівши на друге ліжко, командир довго дивився на мене. Давним-давно, в мій перший ранок на острові, так дивився Ігорьок. Тільки тоді ми ще вміли посміхатися.
— Кріс, розкажи, як усе сталося. Чому ви посварилися? - Запитав я. — Я так і не зрозумів.
Уткнувшись підборіддям у долоні Кріс знизав плечима. У нього безпорадно хитнулася голова.
— Дімко, якби я сам розумів… Ну, сварилися ж завжди, і до того, як ви спливли. І цього разу нічого особливого не сталося.
Кріс почав розповідати, як Ахмет пішов з однієї з ранкових нарад, посперечавшись з дрібниці: який міст чергового «упертого» острова атакувати його бійцям. Як вдень Толику передали знайомі хлопці: Ахмет зустрівся з командирами двох островів Конфедерації і щось радився. Як увечері Ахмет прийшов "миритися". І як Сержан, що виглянув із замку, побачив хлопців із сусідніх островів, що підступають по всіх трьох мостах.
Захищатись було вже неможливо. Щойно встигли сховатися в підвалі, та й то — не всі.
Я слухав Кріса, і поступово у мене виникало ідіотське відчуття, що і я був учасником того, що відбувалося: так знайомо звучало все, що розповів Кріс. Справді, найпересічніша сварка. Найпростіша інтрига. Завершила ж палацовий переворот звичайна бійка.
- Кріс, - перебив я. — Ти знаєш, адже це могло статися й раніше.
Кріс підвівся. Потягнувся. Застрибнув на ліжко.
- Оп-ля. Могло, кажеш? Це повинно було статися. Безперечно.
Я теж ліг зручніше.
— Якщо не Ахмету, то комусь іншому захотілося б владі…
- Безперечно. Прибульці не турбувалися через Конфедерацію. Вони знали, що вона розвалиться. Сорок островів. Сорок найрізноманітніших звичаїв та правил. Острови-республіки та острови-диктатури. Міжнародні та «чисті». Малята... і такі здорованки, як я. Ми всі хочемо додому, правда? Але ж нам хочеться і багато іншого. І не на Землі, а ще тут. Ніхто не хоче чекати. Ніхто…
Кріс позіхнув. І зі смаком додав:
- Не-сом-нен-но.