- Що ти залагодив? - Не витримав я. - Інших слів немає?
Кріс засміявся.
- Ось. Ти сам бачиш, що навіть така нісенітниця, як нав"язливе слово, може нас посварити.
- Ні, Кріс!
Ми замовкли.
- Сержана шкода, - несподівано сказав Кріс. — Ми сміялися, що він у всьому сумнівається, з усіма сперечається. А це врятувало нас. Толик сказав Сержану, що дарма він підозрював Ахмета — той прийшов миритися. Сержан образився і сказав, що тут ще річ темна. Вийшов із замку…
— Він з усіма сперечався… — підтвердив я чогось.
— Нас дуже мало на острові, щоб бути однаковими, — незрозуміло сказав Кріс. — Кожен має одну-дві риси, які стають головними. Сержан був сперечальник. Тимур солдатів та тренер. Ромко… ти його і впізнати не встиг… веселун.
- Хохмач, - уточнив я.
- Так.
- А Толик?
- Толик? — Кріс замислився. — Він… він… як би це сказати… пристосувач? Він у нас як удома, розумієш? Звик, дізнався про правила Ігри, навчився фехтувати. Швидше за всіх. Купається, рибу ловить, ігри вигадує. Якщо треба битися, б"ється, і здорово. Якщо можна не битися ще краще. Ні з ким не свариться. Сперечався лише з Сержаном…
— А може, він і правий, — промовив я напівголосно.
— Дімку, а от твоєї рисочки я не зрозумію, — зізнався Кріс. — Мій обов"язок — усіх розуміти, а тебе не виходить.
— У мене однобоків немає. Я всебічно розвинений, — пожартував я. Але Кріс відповів серйозно.
- Щось є. Але я не розберуся.
- Хіба це важливо?
- Не знаю. Але вміння Тимура чи Толіка, моє командирство, — все це пришельцям не страшне. Все це у правилах Ігри. А треба вийти із кола, знайти тріщину. Вона має, має бути…
- Безперечно!
Ми засміялися. Стало трохи легше. І тут же відчинилися двері, наче за нею чекали закінчення нашої бесіди. До кімнати заглянув Толик, розгублено глянув на нас.
ebooksa