— Іти вже? Куди? — питає Олена. Адже він зовсім фальшивий напрям вибрав собі. Хай вступить на подвір"я: пси не гавкають на тих, що в приязні з їх панею.
Вона звелить запрягти коней, хай відвезуть його на дорогу, звідки вже простісінько до Райкович. О, він дякує за ласку, але він ще не стратив довір"я до своїх ніг. Одну мав би просьбу до пані: хай дозволить йому обмитись біля криниці.
Коли подорожній стає перед Оленою, щоб подякувати їй за те, що не пожалкувала води бездомному мандрівникові, Олена не може очей своїх відірвати під його блакитної сорочки. Стоїть перед нею тільки в сорочці з перевішеним плащем через рам"я, з отвертим чолом, спокійний, рішучий — молодий заблуканий мандрівник...
— Куди ви? — питає Олена в останній хвилині, проковтнувши слівце «вже».
— Поки що до Райкович... а потім...— і широкий рух рукою, як сам світ божий.
Олена питає, щоб питати, щоб тільки змилити очі часові, що так безсердечно втікає:
— І так від села до села, з міста до міста... мандрівниче? Яка ціль, якщо можна знати? — І раптом стається щось нечуване, невидане: подорожній перетворюється у велетня, а пані Олена в зовсім маленьку дівчинку. Велетень підходить великим кроком до дівчинки, бере її своїми широкими руками за рамена і питає: якби сварити хотів:
— А яка ціль вашого життя?
Олена, що знову вже є собою — панею у своїм домі, не знає, що на таке питання відповісти. Може, збентежила її смілива поведінка цього незнайомого, а може, таки саме питання ввело її в клопіт.
Яка ціль її життя? Що це значить? Хіба життя само не є вже ціллю для себе? Так... Але яке життя? Чи таке, як вона веде: рівне, обчислене на «сьогодні» і «завтра», чи, може, таке, як цього мандрівника... кожна ніч під іншим небом?..
Та незнайомий подорожній не квапиться з відповіддю на ці питання: що ж може його обходити те, що хтось там, куди він випадково заблукав, не може знайти відповіді на питання: що значить ціль у житті?
Він схиляє голову перед Оленою: пора в дорогу.
О, побудь, побудь ще, заблуканий мандрівнику, просять сполошені очі Олени. Побудь ще на цьому подвір"ї, звідки всі дороги мусять вести до цілі... Побудь ще в цьому домі, звідки ще ніхто не заблукав...
Але він іде: бо чи ж не судилось йому ночувати кожну ніч під іншим небом?..
Тоді Олена каже, як кожна гостинна пані дому повинна сказати:
— Заждіть, я скажу слузі провести вас бодай до хреста, коли не хочете возом їхати...
Відповідь незнайомого паде зовсім несподівано для Олени:
— Ви так ласкаво прийняли мене, що це осмілює мене звернутись до вас ще з одною просьбою... Чи не могли б ви, чи не схотіли б ви самі провести мене кусник дороги?..
«Що?!.— хоче скрикнути.— Божевільний чоловіче, чи не розумієш, що я не можу лишити дітей і дому і з тобою йти?..»
Я не можу далеко вас відвести... Ви все одно не потрапите на добру дорогу з того, що я вам скажу...
ebooksa