— 14-го квітня більшовики планують згромадити чималий військовий вантаж на станції Чуднів, — проговорив мій співрозмовник таким тихим голосом, що мені знадобилося затамувати власне дихання, аби розчути його слова. — На окремих платформах поїзда стоятимуть зенітні гармати. Додатково склад охоронятиме п’ять вантажівок з піхотою і численна кавалерія.
— Що буде у вагонах? — запитав я.
— Різне, — стенув плечима Кацман. — Боєприпаси, зброя, провіант, корм для коней. Все це вони збираються перекинути ближче до Києва. Готуються, видно, до глибшої оборони.
Я не стримав усмішки. Якщо червоні відступають аж так далеко, значить справи в нашої армії ідуть цілком добре.
— Як ви дізналися? — поцікавився я. — Стара добра порнографія?
Фотограф скривився.
— Ні, Кацман тепер цим майже не займається. Знайшовся кращий товар.
— Он як? І який же?
— Морфій, — знехотя відповів резидент. — А з того боку знайшлися кілька високопоставлених морфіністів. Утім, Кацман проситиме більше не розпитувати. У Кацмана свої методи, тож нехай будуть і свої таємниці.
Я кивнув на знак згоди й непомітно підсунув йому загорнену в бавовняну шмату пачку рублів — гонорар за виконану роботу. Той вправно сховав їх до кишені й далі заходився біля картоплі і шкварок.
Кілька хвилин я мовчки спостерігав за їдцем, хоча насправді дивився крізь нього, повністю занурившись у роздуми. Це була перша по-справжньому значуща відомість, яку передав мені Кацман з часу нашої розмови на березі Горині. А отже, й перша справді важлива інформація, яку мені вдалося добути для ескадрильї. Якщо Фаунтлерой вирішить атакувати більшовиків у Чуднові, і якщо атака виявиться успішною, в цьому буде й моя безперечна заслуга. З іншого боку, якщо мій резидент щось наплутав або (я досі несповна йому довіряв) збрехав навмисно, то неминучий провал атаки поставлять у карб найперше мені.
Так чи інак до 14-го квітня залишалося понад два тижні. Сьогодні я все ще як слід обдумаю, а вранці виберусь до Житомира, щоб дати телеграму Самковському. Я вже навіть придумав її приблизний зміст. У повідомленні буде прохання вислати мені доброго рислінгу, оскільки знайшовся покупець. Цифри, які вказуватимуть кількість пляшок і вік вина, насправді означатимуть координати станції Чуднів, а слова «рислінг» і «покупець» — «поїзд» і «ворог».
Треба буде також попередити ескадрилью про зенітки. У шифрі, який для мене уклав Лібанський ще восени, гармати називалися «коркотягами». Отже, до вина я попрошу вислати мені декілька коркотягів. Після цього, найважливішим буде, щоб Самковський усе добре зрозумів і відправив перешифроване повідомлення у штаб ескадрильї.
Важливим у цій комунікації був також мій підпис. За домовленістю, «Щиро ваш» — означало, що і справді йдеться про вино, яке мені потрібно, аби підтримувати легенду про свою професію. А от «З повагою» — що повідомлення має подвійний зміст.
Наступні дні після відправки телеграми я провів, як на голках. Сумніви роз’їдали мій мозок, як шашіль деревину. Мені бачився день, коли аероплани підіймаються з летовища в Полонному і стрімко летять на Чуднів. Але тридюймових «Ландерів»[146] там виявляється достобіса, всі вони вже зведені догори й зенітники збивають американців, як голубів з рогатки. Після цього я навіть уявляв, як зганятиму злість на Кацмані.
Вранці 14-го квітня ми вже були з ним на околиці Чуднова, маленького непоказного містечка, подібного радше до селища, повз яке випадково простягнулася залізнична колія. Діставатися сюди з Житомира нам довелося весь учорашній день, ночувати мусили в сільській стодолі, але мені й на думку не спало пропустити сьогоднішнє дійство. Ясна річ, якщо тільки моє повідомлення дійшло до ескадрильї, і його потрактували серйозно.
Знайти місце, звідки можна було б спостерігати за станцією, виявилося складно. Ландшафт майже всюди був рівнинним, і ми з Кацманом відшукали, здавалося, єдине узвишшя, звідки через далековид бачили приземкувату споруду двірця, залізничне полотно і кілька десятків солдатів на пероні. За двірцем стояли численні фурманки, навантажені мішками, дерев’яними скринями й чимось іще, прикритим різноманітним ганчір’ям. Поїзд, про який говорив Кацман, якраз підкочувався до станції, розмірено постукуючи колесами й випускаючи в небо хмариська диму й пари.
— Ну от, — з тріумфом у голосі промовив мій резидент. — Кацман мав рацію. Кацман чесно заробив свої гроші.
Він зняв капелюха і витер хустинкою чоло, яке попри холодний ранок, блищало від поту.
Я, втім, не поспішав радіти. Те, що поїзд був на станції, — це, звісно, добре. Відомостям Кацмана справді можна довіряти. Але правдивою радістю для мене буде поява аеропланів, а далі — успішна атака й щасливий відліт.
ebooksa