Царівна (збірник)

– І не з нашого села він?

– Не з нашого.

– А мама про те знає?

Тетяна зворохобилася. Сама думка, що в її любові до Гриця хотів би хто стати на сторожі або перешкоді, зворушує її нараз і настроює бунтівничо. Вона тупнула ногою, як чинила в дитинстві, коли не сповнялося її бажання, і відвернулася люта.

– Їй – мама! – крикнула роздразнено, – нащо ще й мамі знати. Він пришле вже в час старостів, тоді й дізнається. А тепер не треба.

– А як тебе хто інший посватає сеї осені?

– То не піду, – відповідає рішуче і гордо.

– А як мама скаже?

– Мама не скаже.

– А як присилує?

– Мавро! – кинулася до неї дівчина з неописаним роздразненням, немов хотіла її вдарити, а очі в неї заіскрилися люто. – Мама не присилує!

– Ні, ні, доньцю, – утихомирює затривожена роздразненням дівчини Мавра, як за дитинячих її літ. – Мама не присилує.

– І ти допоможеш, Мавро? – просить Тетяна, приказуючи.

– І я допоможу, доньцю, вмовлю маму.

– Доки він старостів не пришле, Мавро?

– Доки старостів не пришле.

– Хоч би і другі прийшли і мама силувала? – питає Тетяна з притиском, ніби забезпечуючись відтепер Мавриною поміччю.

– Хоч би і так, дитинонько. Але не журися. Не час тим журитися.

Тетяна сідає близько коло печі, де тліє кілька вугликів, і мовчить.

– А хоч багатирський син він? – питає по якійсь хвилині знов Мавра.