– Посилав уже старостів? – питає Мавра замість всього і знов пронизує дівчину оком аж до глибини душі.
– Ще він їх пішле.
– З нашого села який?
– Ні.
– Здалека?
– Не знаю. Нічого не знаю.
– І ти його любиш?
– І я його люблю.
– Кажеш – він тебе посватає?
– Він мене посватає.
– Коли?
– Не знаю.
– Сеї осені?
– Не знаю.
– Тетяно! – остерігає Мавра з щирою строгістю і грізно киває пальцем. – Тетяно!
– Що таке? – опирається проти чогось у голосі старої Маври молода дівчина.
– Уважай, Тетянко!
– Він же мене любить!
– І ти його любиш?
– І я його люблю.