Царівна (збірник)

– Авжеж, – відповідає Тетяна згорда, і її голос застерігає собі заздалегідь іншу думку в старої приятельки, як ту, що він багатирський син.

– А красний?

– …Ну-у-у! – відповідає лиш молода дівчина з притиском і підсуває брови, відтак додає: – Такий, мабуть, лиш твій був, Мавро…

– Нехай Бог боронить, щоб такий вже вдався.

– Красний – кажу, Мавро.

– Я чую, доньцю, – відповідає Мавра і хитає жалісливо головою. – Тому я пропала, – додає, майже співаючи, півголосом. – Душу за ним дала – за його очима.

– За його очима… – повторює розмріяно, задумано Тетяна.

– А як його звуть?

Тетяна вагається, відтак махає рукою зневажливо і байдуже додає:

– Подибала раз…

– Раз? І вже полюбила?

– Раз, і другий, і третій, а четвертий полюбила.

– Тайком?

Тетяна мовчить, спустивши голову.

– В млині? – розпитує, розгребує дівочу тайну Мавра.

Тетяна знову потакує мовчки головою, а відтак заперечує.

– Не хочу правди сказати.

– Тетяно! – остерігає Мавра, майже молить. – Кажи, най присилає старостів. Сама не виходь до нього!

– Сам пришле він сватів, – обзивається твердо дівчина.

– Най Бог помагає. І далі стережися, Тетяно! Бо хто, донько, любить, той не раз і губить, – додала пророче.