Царівна (збірник)

Однак – хто се йде саме проти нього? Чи се не Туркиня? Вона – Туркиня!

І він кличе радісно:

– Тетяно, то ти? – Але тут і вмовкає.

Се справді вона. Вона його впізнає, однак заразом наказує рукою, щоб мовчав. Вона ж недалеко млинівки. Він здержує, звертає коня набік, а вона біжить проти нього. Вже спиняється коло нього. Босонога, з підкасаною спідничиною, простоволоса, мов крадьком вимкнулася з хати, з якимсь вузликом в руках, – усміхнена, щаслива!

Хто б то сподівався! Аж зойкнули з утіхи, стрінувшись отак несподівано – і враз усміхнулися.

– Не клич голосно! – остерігає, задихана з несподіваної радості. – Не клич голосно, бо позаду мати йде!

– Любиш? – питає він замість усього з поспіхом і схиляється з коня до неї, а вона, струнка, мов смерічка, пнеться на пальцях до нього.

– Люблю, – відповідає з цілим раєм щастя в очах. – Коли не любила?

Він притягає її лакомо до своїх грудей і притискає її тут так щиро і з такою силою, як, здається, ніколи досі. Відтак цілує…

– Тут ніхто не бачить, – шепче пристрасно. – Ще раз.

– Раз, – каже вона слухняно і цілує.

– Ні. Ще раз, – відповідає він і цілує другий раз. – Я спішусь, зозуле, все в роботі. – Відтак додав крадьком, мов злодій, в поспіху: – Колись лісом знов, як тепер.

Вона усміхнулася щасливо:

– Як тепер, – повторила так само щасливо, не задумуючись, і мов ждала.

– Зійдемось, – сказав він і рушив спішно з місця.

– Зійдемось, – відповіла, задивившись всею душею на нього, і, не звертаючи вже більше очей з нього, пішла з вигона з оберненою за ним головою вгору білою стежкою, якою саме він з’їхав…

Він, вдаривши коня і оглянувшись і собі за нею, погнав і зник, мов вітер, з її очей.

Схвильовано задрижало за ним порушене сильним рухом коня смерекове галуззя. Задрижало, і посипалися з нього густі краплі дощу. Чутно, рясно впали вони на землю, а далі стали лиш одна по другій зсуватися, рідко, рідше, а далі перестали…

Згодом стало в лісі тихо…

. . . .

«Гей, на Івана, гей, на Купала… гей-гей-гей!» – розходиться раптом десь високо, вже в лісі, щасливий голос Тетянин і вмовкає.