Думаю, думаю, думаю і не видумаю нічого. Він не вдоволяє, ані не успокоює, ані не ситить мене. Я в чуднім, чуднім настрої. Мені так тісно, так сумно, і ні в чім не можу найти опори. Від Лордена утікаю душею, і мені й на думку не приходить застановлятись над своїм будучим життям. Я лиш сказала, що «піду», але я ще й тепер не погодилася з тією думкою. В мені прокидається стільки помислів, стільки думок, аби змінити своє життя, зірвати зі всім поганим дотеперішнім, що я майже давлюся тим.
Читаю в кожній вільній хвилині і пробую навіть знов писати, хоч те мені не йде легко; в мене думки занеспокійні.
Роблю порівняння між людьми і людьми, між ними й обставинами, а відтак спиняюся над Орядином. Він не говорить тепер про свої любимі ідеї, а «народ» не проходить йому й через уста. Ох, що то час може! Два роки станули між нас і змінили нас так сильно!
Його присутність мучить мене. Що це таке? Жалію над ним. Але не те відпихає мене від нього, що він «купався в страсті», лише інше…
Одні книжки оживляють ще мене, інакше в тім заколоті я погибла би…
Не раз я духом така сильна, що йшла би у найстрашніший бій, а не раз прикликаю бабуню на поміч! Бабусенько моя золота, чом ти мене покинула, чом не з"явишся, не додаси мені сили, не прийдеш із порадою, не полюбиш твоєю вірною любов"ю! Бо в кого ж мені шукати пристановища? Чим утихомирити душу свою? Хто покаже мені, куди йти? Я ж така сама, така сама кругла сирота! Недоля батожить мене, що аж гнуся, вгинаюся; вона потрясає мною, а як ще вихор настане? О, вихор тоді змете мене, мов те сухе опале листя, безслідно.
Сила? Хто вчить мене бути сильною? Чи мені шукати підпори в других? Де ж єсть ті другі, хто вони? Ох, воно так гарно, як жінка находить підпору в мужчині, а й противно, мужчина в жінці! Але ж чи може дійсно душа з душею злитися, чи це припадком не є фраза, в котру лиш віриться під час любові?
З ним бачуся досить часто. Деколи бачу, що я його умом перегнала, а деколи корюсь я перед ним. В нім є щось, що панує надо мною, що притягає і відпихає мене. Часом бачу, як підлягає впливові моєї істоти майже цілком, як підлягає взагалі сильним враженням, а часом переконуюся вдруге, ні, вдесяте вже, що через цілі ті два роки був різними-прерізними справами так зайнятий, що ледве коли й подумав про мене!
Ми вже досить давно не бачилися.
Зоня прибігала до нас і, між іншим, на тітчине питання про нього, замітила, що став у посліднім часі знов «нестравним» і що в його геніальній голові коїться правдоподібно знов якесь лихо.
Що ж би то з ним могло бути? Думаю стільки над тим, майже гризуся ним… Чи він мені не байдужий?
А з Лорденом що? Боже мій, Боже мій, що з ним робити?
Я затискаю зуби, чоло морщиться і в далеку далечину лину поглядом…
Вчора вечором були ми з Леною у Зоні оглядати якусь балеву сукню. За кілька днів від"їжджає вона з батьком і панною Марією на бал до С
Він був також увійшов у кімнату. Коли глядить на мене довше, то я зараз мішаюся.
Говорив мало і виглядав зажурено, але чого? І чи надовго?
– Ви дуже зле виглядаєте, – замітив мені, коли ми на хвильку осталися самі. – Чи ви думаєте дальше так жити? Я вас не розумію. Подумайте, який кінець вас жде, ви загинете!
Я придивлялася одному великому олійному образові з намальованим нічним краєвидом, котрий викликував уже часто мій подив, і чинилась, що не дочувала його слів.
ebooksa