- Ви пам’ятаєте слова святого Павла до Тимофія? Це правдиве висловлювання: якщо людина бажає єпископської посади, вона бажає доброї праці. Але в цих питаннях стільки непристойного використання зв"зків, стільки закулісного впливу, до якого мій характер не підходить і до якого я не міг змусити себе спуститись
Однак незабаром, коли канонік Спретт прогулювався по Пікаділлі по дорозі до свого клубу, йому спало на думку, що напередодні він дав своєму кравцю замовлення на дві пари штанів. Обставини навчили його не витрачати гроші необдумано, ані зневажати певну добре виховану ощадливість; і аж ніяк не було неможливо, що він не матиме ніякої користі саме від цих предметів одягу. Він пішов по Севіл-Роу.
- Пане Марсден, не запитаєте ви, чи одяг, який я замовив учора, вже розкроєний?
Кравець передав питання по своїй трубці.
- Ні, сер, - сказав він. - Ще ні.
- Тоді ви затримаєте їх до подальшого повідомлення?
- Звичайно, сер.
Канонік Спретт вже виходив з магазину, коли помітив на модній ілюстрації костюм єпископа.
- А, ви робите гетри, пане Марсден? - сказав він, зупинившись.
- Так, сер.
- Їх дуже важко кроїти. Так багато моїх друзів носять дуже непідхожі гетри. Чудовий день, чи не так? Доброго ранку.
Коли канонік Спретт досяг «Атенеума», він виявив, що на нього чекає записка.
«Мій дорогий каноніку, мені б дуже хотілося трохи поговорити з вами. Мені важко сказати в стількох словах відносно якої теми, але, можливо, ви здогадаєтесь. Я думаю, що краще побачитися з вами, перш ніж робити щось далі, і тому буду вдячний, якщо ви зможете якомога швидше надати мені п’ять хвилин. Завжди з повагою, Роксем».
Він прочитав це, і на його губах швидко заграла посмішка задоволення собою. Він відразу здогадався, що автор хоче попросити, щоб Вінні вийшла за нього заміж.
- Я передбачив це, коли хлопчикові було чотирнадцять, - вигукнув він.
Його власна дружина померла десятьма роками раніше. Вона була блідою, м’якою істотою і була дещо вражена величчю чоловіка. Коли він був ще кюратом, вродливим і люб"язним, канонік полюбив молодшу дочку лорда Фремпстоуна. Це був союз (Теодор Спретт ніколи не був поблажливий до шлюбу), який канцлер повністю схвалив; і дівчина, засліплена вишуканим блиском прохача руки, одразу ж піддалася його чарівливості. Вона залишалася засліпленою до кінця свого життя. Він ніколи не поступався. Він завжди поводився з нею так, ніби вона була його паствою. Навіть в усамітненні сімейного життя він розмовляв з багатьма людьми; і його дружина, якщо іноді вона і бажала, щоб він спустився на її рівень і удостоїв бути близьким, ніколи не переставала сліпо захоплюватися ним. Вона зітхала про крихту простого кохання, але канонік не міг забути, що він був сином великого лорда-канцлера, а вона - дочкою знатного дому. Її бентежили його ораторські сплески, його дотепність, його пихаті манери; і поступово, непоміченою в бездоганному блиску слави свого чоловіка, вона зникла з існування. Єдиною скаргою каноніка було те, що його дружина ніколи не виправдовувала положення, яке належало їй по праву. Вона зовсім не піклувалася про соціальний успіх і була найщасливішою у колі своєї родини.
- От чесне слово, моя люба, ви могли б бути дружиною священика-сектанта, - часто вигукував він.
Але її смерть дала йому можливість довести власну повагу та виправити її попередні недоліки. Він замовив надзвичайно пишні похорони; і ніжну леді, яка прагнула лише спокою, поховали з такою великою процесією, ніби вона була принцесою крові. На великій мідній табличці, прикрашеній його власним гербом та її сім’ї, зажурений чоловік, який пишався не мало своєю вмілою латиною, помістив кікеронівську епітафію, яка викликала подив та захоплення у всіх присутніх.