Бертрам скочив на ноги і перейшов до каноніка.
- Ви думаєте, що вона піклується про карети та вишуканий одяг. Її життя було посміхом. Вона не знала, що таке життя. У неї не було ні прагнень, ні ідеалів. Звичайно, вона витратила себе на легковажність дурного світу. Слава Богу, вона тепер знає, наскільки вузьке це коло бездіяльних, егоїстичних людей. Вона хоче працювати, вона хоче працювати зі своїми однодумцями, плечем до плеча, боротись у хорошій боротьбі.
- І ви думаєте, мій дорогий юначе, що Вінні коли-небудь спало б на думку, що світ був порожнім і дурним, якби ви мали бородавку на кінчику носа або косоокість? Клянусь душею, ви занадто простодушний.
- Ви вірите, що всі люди погані.
- Навпаки, я настільки благодійний, що вважаю їх просто дурними, - сказав канонік Спретт з їдкою посмішкою розваги.
- Ви тільки насміхаєтеся над новим життям, яке наповнює очі вашої дочки? Зараз вона інша істота. О, я вірю в неї, слава Богу, як вона вірить мені! Вона готова відправитись у подорож лише поруч зі мною. Ах, я знаю, що вона мене кохає. Ви думаєте, що я лише мисливець за посагом; ми не хочемо ваших грошей, ми не повинні знати, що з ними робити.
- І ви цілком задоволений, що для вас вона повинна пожертвувати всім?
- Вона відкидає розмальовані лушпиння, покидьки, мішуру, - несамовито крикнув Бертрам. - Вона здобуває цілий світ.
- Це означає, що вас та віллу в Пекем-Раї. Чесне слово, ви дуже скромний.
Бертрам неухильно дивився на нього, висунувши вперед голову, наче щось шукаючи. Він у думках перевертав усе, що сказав інший.
- До чого ви ведете? - спитав він нарешті. - Чому б вам не сказати це як чоловіку, замість того, щоб підходити здалеку?
- Мій дорогий пане Рейлінг, я мушу просити вас дотримуватися звичаїв ввічливого суспільства. Однозначно мій обов"язок розслідувати матеріальний стан будь-якого молодого чоловіка, який має намір одружитися з моєю дочкою.
Бертрам трохи хрипко засміявся.
- Я не довіряв вам, коли ви вперше погодилися на наші заручини. Я знав, що ви зневажаєте мене. Я знав, що всі ваші лестощі - це глупство. Скажіть прямо, по-чоловічому.
Канонік Спретт знизав плечима і говорив повільно і серйозно.
- Пане Рейлінг, я урочисто прошу вас відмовитись від моєї дочки. Після зрілих роздумів я дійшов висновку, що шлюб неможливий, і я ніколи не дам на це згоди.
- Ми обійдемося без цього; ми вільні, ми обидва, і ми ставимось з цілковитою байдужістю до вас. Вінні обіцяла вийти за мене заміж, і, клянуся Богом, вона це зробить.
- Ви повністю ігноруєте мої особливі побажання?
- Це питання стосується тільки нас і нікого іншого в усьому світі.
Канонік Спретт задумливо досліджував свої нігті на пальцях.