Дух джунглів

— Вибач, люба кузино, але ти інколи буваєш страшенно сентиментальна, а тому — вразлива й передбачувана. Я, власне, знала, що ти даси собі раду, але про всяк випадок вирішила підстрахувати. А твої хлопці дістали мене до живого своїми доскіпуваннями. Усякому терпінню є межа.

—І що тепер?

— Нічого особливого. Схоже, план вдалий. Сьогодні по обіді Курт прилетів до України — разом із дипломатичною поштою Лівії. Це сталося після того, як ти зранку підірвала вантажівку на мосту.

— Ти й це знаєш?

— Люба, коли йдеться про терориста такого масштабу, спецслужби змушені співпрацювати. Звичайно, знаю. Ти виявилась дуже спритною.

— І в чому полягає співпраця місцевих спецслужб?

— Я тобі скажу. Вони саботують накази деяких політиків, зацікавлених у Куртові. Інакше б уже вся поліція цієї країни шукала тебе. А так — трупи тихенько прибирають і, як казав один мій знайомий, спокій голові. Зрештою, місцевим ця історія вигідна з усіх боків. Ми робимо за них брудну роботу, а ситуація, як лакмусовий папірець, показує, хто є хто серед політиків і вищого керівництва. Так ними легше маніпулювати. Маючи інформацію, можна правити будь-якою країною. Власне, це й робиться.

— Якщо це так, що ж ти надсаджуєшся на роботі?

— Я тобі поясню. Під шумок ми — я та мої колеги — прибираємо особливо знахабнілих, щоб інші хоч трохи совість мали.

— Просто прибираєте?

— Так. Фізично знищуємо. Убивці на службі в держави. У кожній державі є свої, та мета в нас одна. Тільки-но хтось починає турбувати світ сильніше, ніж це дозволяється, ми дістаємо наказ.

— Але ж так можна знищити будь-кого — політичного противника, конкурента тощо?

— Само собою. І нас постійно намагаються використати, думка не нова, на жаль. Та ми маємо свої правила. Ми поза політикою, поза бізнесовими інтересами.

— Краще б я цього не знала.

— Усі так кажуть. Нам навіть нагороди вручають тихцем, хоча щоразу вимагають рятувати світ.

— Тобі це ще не набридло? У тебе чоловік, діти…

— Знаю. Бачиш, так склалося. Ми з Еріком разом, та по-іншому я жити не можу, і він, на щастя, це розуміє. Я іноді думаю: може, тоді в Атланті вибухнуло саме тому, що я на той час була у відпустці? Може, я б могла цьому запобігти?

— Ну, це ти вже… той… занадто.

— Може. Я тоді вперше тебе побачила. Просто зафіксувала, за звичкою. Ти була в одній з операційних — скінчила одну операцію і перевдягалась до іншої. На стіл тоді поклали біляву дівчинку років восьми — в неї живіт був…

— Так. Проникне поранення, пошкоджено печінку, шлунок, розрив діафрагми, численні внутрішні кровотечі. Аннабел Джастін. Я нічого не змогла вдіяти. Нічого.