— Вольдеку, все гаразд?
— Де там! Твоя сеструня має вдачу ще гіршу, ніж ти.
— Я ж тебе попередила, аби ти не заходив.
— Та я за інерцією! Тепер не знаю, коли зможу нормально бачити, очі болять немилосердно. Я її вб"ю, заразу!
— Якщо зможеш, еге?
— Чорт, не нагадуй мені. Я такого зроду не бачив.
— Отож.
Так, Наташка, Вольдек і Бартон у кімнаті, а хто порається в кухні? Утім, це не суттєво. Ось лежать Наташчині джинси й сорочка, ще й білизна, от тільки такої конструкції, як ліфчик, я не ношу — середньовіччя якесь. А тепер можна й поговорити. Нема чого пліткувати про мене.
— У тебе міцна голова, Величко.
— Бартон, тобі треба їсти менше солодкого.
Ми пропікаємо одна одну поглядами, потім у її руці зблискує срібляста блискавка мого ножа — е, ні, крихітко, цей трюк мені відомий. Я перехоплюю руків"я просто в польоті, якусь хвильку лезо бринить у моїй долоні. Привіт, мій хлопчику, я рада знову тримати тебе.
— Господи, та що ж це таке?!
З Наташкою скоро станеться істерика.
— Тітка Роза шле тобі вітання.
Я мовчки йду до кухні, бо мене мучить спрага. Там хтось є, от і гляну, хто.
— Торі, я тобі мала сказати, що…
Я не хочу її слухати. Я відчиняю двері — і на мене дивляться дві пари очей, блакитні й чорні. Я заклякаю. Цікаво, чи знають вони, що сталося в храмі Віль-Таена? Мабуть, ні, мабуть, це моє персональне божевілля. Але я страшенно рада бачити їх обох. От тільки що вони тут роблять? Що, в чортового батька, взагалі відбувається?
— Ед приготував сендвічі.
Отак просто, бачили? Приготував ідіотські сендвічі в Наташчиній крихітній кухні. Вони просто вичавили собою весь невеличкий простір від плити до холодильника. Знущання якесь.
— Що ви обидва тут робите?
ebooksa