Дух джунглів

Ми рухаємося досить швидко, та от чомусь земля скінчилася. Я лечу в безодню. Вона мене таки знайшла. А кажуть, що сни не здійснюються.

4

Колись давно, ще в тому житті, мені снилося таке урвище. Тоді тітка Роза будила мене вночі, обіймала та співала пісеньку про  Лемеле, який торгував іграшками, про Лемеле, що купив місяць замість черешень, аби потішити маму. Тітка Роза не знала інших колискових, та я й не потребувала інших. Але мені з дитинства снилося це урвище. Господи, як страшно, а я навіть кричати не можу.

Вода поглинула мене, увібрала в себе, потягла вглиб. Бач, не вмер Данило, так болячка задавила. Я банально потопаю і нічого не можу вдіяти. Заради цього не варто було тікати з того літака. Темрява болить мені в грудях… чи то вода? Не знаю…

— Не розумію, нащо я це зробив.

’ Я не пригадую цього голосу. Хтось стогне поруч. Мені тепло й сухо, а сонце десь далеко, за зеленавою пеленою, що коливається й репетує на різні голоси.

— Ну, красуне, прокидайся! Я хотів тебе вбити, а натомість виявився таким самим слиньком, як твій приятель. Давай, приходь до тями, з ним зовсім зле! Ну ж бо, Торі!

Я відчуваю, як мене душить кашель. Скільки я тут лежу, якщо встигла обсохнути? Обсохнути, авжеж. Цікаво, де мій одяг?!

— Я вже все бачив, тому можеш не турбуватися дрібницями.

Дрібницями? Який нахаба! Я нарешті фокусую свій погляд. Він дивиться на мене задумливо й трохи іронічно. Чомусь я його таки не вбила. Усе в житті трапляється чомусь. Нічого, ще встигну.

— Мене звати Луїс Рауль Алехандро Міґель Ісидор Естебан Домінґес.

— Твої батьки навмисне це зробили? Аби ти назавжди залишався одинаком? Жодна жінка не запам"ятає цього, жоден священник не вимовить без шпаргалки, та й тобі забракне часу повторювати.

— Маєш злий язик.

— Де мій одяг?

— Ось, устиг висохнути. Зроби ласку, вдягнися. Я тут уже кілька місяців, тому не випробовуй мого терпіння.

— Гарячі латиноси, чорти б вас усіх забрали. Де мій наплічник?!

— Ось, тримай. Я забрав лише своє, — він демонструє пістолет. — Ти залишила мені набагато менше.

Та мені вже не до нього. Я дістаю контейнер з ліками та інструментами. Усе, хвалити Бога, ціле, вода не дістала. Я вдягаюсь і озираюся на Еда. Той лежить непритомний і блідий. Навіть крізь засмагу видно, що справи його погані.

— Я витяг спочатку тебе, а потім його.

— Краще б ти вчинив навпаки, він же поранений.