Дух джунглів

—Із вас двох ти цінніша. У тебе немає небезпечних переконань і є кілька цікавих навичок. А також я схильний кохатися виключно з жінками.

— Навіть не мрій про це.

— Чому? Помріяти завжди можна.

— Тобі не казали, що від онанізму сохне мозок? Якщо спиратися на цю теорію, то ти дрочиш від народження — так мало лишилось у твоїй голові.

Він аж сіпнувся від несподіванки, очі його загорілись небезпечним вогнем. Хлопче, я тебе не боюсь. Мені начхати на твою вразливу душу. А от якщо Ед загубив свій наплічник, це вже гірше. Власне, що може бути гірше? У хлопця шок, він об щось добряче торохнувся ребрами. Але на перелом не схоже. Я приводжу його до тями, він довго й болісно кашляє, але це нічого. Чергова порція антибіотика — і, можливо, все буде гаразд.

— Ти завжди говориш те, що маєш на думці?

Ніколи, але тобі про це знати не треба.

— Звичайно. А що?

— Я гадаю, ти колись нарвешся. Неодмінно.

— То й що? Найбільше зла на світі від того, що люди думають одне, говорять інше, а роблять щось третє.

— Це такт і виховання.

— Це подвійна мораль і брехня. І не для того я тиняюся джунглями, аби мене виховував волоцюга в ланцях та ідіотському кашкетику.

— А для чого ти тиняєшся джунглями?

— А ні для чого. Не твоя справа. Де хочу, там і тиняюсь, ти мені не указ. Ось, потримай отут, я його перев"яжу, а потім візьмуся за тебе. Чого кривишся? Чи ти думав, що я не помічу? Ти розпанахав собі руку від ліктя до плеча, перемотав якоюсь ганчіркою і думав, я не помічу? Не бійся, чіко, болітиме не дуже.

— Не називай мене чіко.

— Як схочу, так і називатиму.

— Я тебе вб"ю.

— Це я вже чула. Ти це обіцяв. Обіцянка-цяцянка, еге ж?

— Ти й мертвого доведеш до сказу.

— Та досить вам…