Дух джунглів

— Чортова садистка, негайно розв"яжи його!

— Якщо ти не припиниш істерики, то зараз приєднаєшся до нього. Що ти робиш у джунглях, чіко? Чого вештаєшся поночі, коли всі добрі люди давно сплять?

Він мовчить. От йолоп! А мав би розуміти, що так поводитись просто нераціонально. Ці мені латиноси з їхньою гордістю мачо! От лежиш ти отут разом зі своєю гордістю, і що? У твоєму віці вже треба бути розумнішим.

— Чого мовчиш? Слів забракло? У мене є час, а в тебе — ні. І тобі страшенно хочеться відлити, а в штани ти цього робити не хочеш. Я маю рацію? Отож-бо.

— Сучка!

— Цим ти нічого не досягнеш. Хіба тільки того, що в якийсь момент тобі стане нічим відливати. Я реготатиму до кольки в боці.

— Я тебе вб"ю.

Він набрид мені. Навіть убивати його мені перехотілося. Нащо? Я просто залишу його тут — так, як є. Він зовсім не Гудіні, тому все скоро прийде до логічного завершення.

— Як знаєш. Шкода. Але ти не лишаєш мені вибору.

Я збираю речі, а дві пари очей спостерігають за мною. Ед, чортів кретин. Треба було мені сховатись за тим каменем, хай би його прикінчили ті молодці — ба ні, влізла. Мала рацію тітка Роза, коли казала: «Не хочеш собі зла — не роби людям добра». Тітка Роза завжди мала рацію.

— Уставай, Еде. Ми йдемо звідси.

— І залишимо його тут?

— Так.

— Але це жорстоко! Він же загине!

— Ну то що? Волієш сам загинути? Гадаєш, він просто собі перехожий? Знайшов Червону Шапочку! Тут не центр Нью-Йорка, тут не буває просто перехожих. Чи ти забув, як тебе гнали крізь джунглі?

— Але ж не цей чоловік!

— А ти звідки знаєш? Якщо він випадковий перехожий, чому не скаже мені про це? Адже я не спитала в нього нічого такого, заради чого варто померти. Я не вимагала від нього зради державних таємниць, ти помітив? І що він сказав на це, ти чув. Він обіцяв убити мене. І в мене немає підстав йому не вірити. Він уб"є нас, якщо ми його звільнимо, або наведе на наш слід тих, інших. Тобі цього дуже хочеться?

— Ні, але так теж не можна.

— Хто тобі сказав? Досить балачок, ходімо. Наплічник його теж візьмемо, він йому все одно вже не знадобиться.

— Я так не можу.