… — Ти нова? Як тебе звати?
Вона білява, з дрібними кучерями й густо нафарбованими віями, тонка, довгонога і схожа на ляльку. На ній така сама картата спідниця, що й у мене, біла й помережена блузка.
— Мене звати Геттер Дан. А ти?..
— Вікторія Величко.
Я вже звикла до так званої американської англійської. Вони тут не дуже шанобливо ставляться до побудови фрази.
— Чудово, Торі. Я бачила тебе на тому тижні в директора, тебе привозила бабуся, так? Звідки ти приїхала?
— З Марса.
Мені зовсім не хочеться говорити з цим дівчиськом. Вона дратує мене, як дратує мене коледж і те, що я змушена знову сідати за парту. Я не хочу заходити тут подруг. На мене напала та моя впертість, коли я все роблю навпаки, навіть не на користь собі, аби тільки дошкулити навколишньому світові.
— З Марса? О! А в якому штаті це місто?!
Спочатку я думала, що вона жартує. Я тоді ще не знала, що освіта в тутешніх школах зовсім не така всебічна, як у наших.
— У Техасі.
— О! Як цікаво! Ходімо, я познайомлю тебе з усіма.
— Гадаю, не варто. Якось воно владнається.
Я йду до класу, вона дріботить поряд і цвіркоче, цвіркоче, та я не дослухаюся. Мені хочеться взяти автомат і стріляти в юрбу, що котиться широким коридором, стріляти, аж доки не клацне порожній магазин…
— Які ти відвідуватимеш курси?
— Не знаю. Десь тут маю розклад. Ось…
— О! Хімія? Її веде містер Беннет. Тоді тобі туди, нагору. Зустрінемось на наступному уроці, на англійській літературі у міс Гелм. Бувай, Торі.
Так із Віки я стала Торі. Наука була просто дитячим садком, а колеги — невихованими дикунами. З першого уроку я вже знала, що нудитимусь. У моїй школі всі предмети викладали ширше й ґрунтовніше, а питали суворіше. Одна вчителька хімії Софія Яківна була варта всього вчительського колективу коледжу Рузвельта, до якого мене послала стара відьма Левін.
… — Якась вона дивна.
— Це її справа, хоча я згодна, вона дивна.
ebooksa