Дух джунглів

Сара розносить напої. Найняли ще кількох дівчат, та Сара теж поміж них. Я вже знаю, що вона живе тут і шаленіє від Піта. Дзуськи! Матимеш у мене. Я наближаюся до неї в тісняві — та й достобіса тут людей! — і тихенько підставляю їй ногу, а потім хутенько пірнаю за спину якоїсь огрядної тітки в жахливому зеленому уборі. Сара падає, таця летить зі страшенним дзенькотом, вино вихлюпується на всі боки, блискотять друзки… Як я тішуся! Я вже на балконі і звідти споглядаю колотнечу.

— Погана дівчинка!

Голос із темряви пролунав зненацька. Це якийсь чоловік, високий і міцний, з довгими чорними кучерями, що падають на плечі, обтягнуті смокінгом.

— Добре ти вмієш підставляти ногу. Може, скажеш, навіщо ти це зробила?

— Я не розумію, про що ти говориш, хлопче.

— Зухвала маленька комуністка! — він сміється, білі зуби яскраво блищать на смаглявому виду. — Господи, адже ніхто й не помітив твого бузувірства — окрім мене! Чим тобі так допекла Сара?

— Вона викинула моїх ляльок.

І не тільки цим. Але то вже несуттєво. Я помщуся їй, усім їм, і аж тоді заспокоюся. Чого цей молодик так регочеться?

— Викинула ляльок! Ой, я зараз помру! Вибач, люба, це я так… Гадаю, нам треба познайомитись. Мене звати Гарольд, я твій кузен у третіх… словом, щось таке. А ти — нове надбання нашої поважної родини, названа Розина дочка Торі.

— То й що?

— Нічого. Хочеш, підемо звідси?

— Куди?

— Туди, де веселіше.

Він бере мене за руку й заходить в освітлену кімнату. Метушня вже скінчилася, всі трохи заспокоїлись. Гарольд тримає мене за руку і мені це чомусь подобається.

— Тітко Софіє, я заберу ненадовго нашу дівчинку.

— Ні, Гарольде.

Її обличчя стає холодним і непримиренним, так, наче вона побачила свого класового ворога. Власне, так і є. Я її класовий ворог. От тільки дивиться вона не на мене, а на мого супутника.

— Дівчинці завтра на заняття. Крім того, вона має бути покарана за свою жахливу поведінку, на неї скаржиться психолог, знаєш? Вікторіє, негайно йди нагору. Гадаю, я не мушу повторювати. Ходімо до кабінету, Гарольде.

Ми втрьох піднімаємося сходами. Моя рука ще в руці чоловіка. Чорт, це могло бути цікаво, а стара все зіпсувала. Тому я постою тут і трохи послухаю, про що вони там патякають.

— Нам коштувало великих зусиль і ще більших грошей, аби Роза змогла приїхати.