— Якось не помітив.
— А коли повертається з роботи?
Стайнар Вассвік глянув на годинника. Вістінґ — теж. Минула пів на п’яту.
— Перед четвертою.
Вістінґ кивнув.
— Гаразд, дякую, — сказав він і вже обернувся, щоб іти геть.
Стайнар Вассвік ступив кілька кроків за ним.
— Щось сталося? — поцікавився він.
Вістінґ заперечно похитав головою.
— Просто я сподівався застати його сьогодні вдома.
Вассвік кивнув.
— Розумію… Може, поїхав до літнього будиночка.
— Можливо…
Вістінґ ще трохи постояв, чи не захоче Стайнар Вассвік сказати ще щось. Але той мовчав. Вістінґ знову подякував, поквапився до авта, сів за кермо.
5
Вістінґ не телефонував Ліне, вирішив натомість її провідати. Зайшов до будинку, тихенько постукав у двері між сінями й коридором.
Ліне визирнула з кухні, махнула йому рукою.
— Який ти мокрий!
Вістінґ зняв куртку, повісив її на спинку кухонного стільця.
— Та ж дощ падає, — усміхнувся він, не вдаючись у пояснення. — Як Амалія?
ebooksa