Код Катаріни

Транспортне управління працювало цілодобово. Він підняв телефонну слухавку й зателефонував на пряму лінію, завжди доступну для поліції та інших державних установ.

Відповів жіночий голос.

Вістінґ відрекомендувався.

— Я розшукую Мартіна Гауґена, — сказав він і відразу почув, як зацокотіли клавіші комп’ютерної клавіатури.

— Спробую перемкнути ваш дзвінок на його мобільний.

— Я маю номер його мобільного, але не можу додзвонитися. Ви не знаєте, де він міг би бути?

— Ні, не знаю, — цього разу клавіші не зацокотіли. — А в чому річ?

— Просто маю кілька запитань стосовно однієї давньої справи.

— То, можливо, це зачекає до завтра?

Вістінґ проігнорував її слова.

— А телефон когось із його колег?

Знову ожила клавіатура. Вістінґ занотував два прізвища і два номери телефонів.

— Я можу вас з’єднати, — запропонувала жінка.

— Дякую.

— Почнімо з Генрі Ділберга.

У слухавці довго тривала тиша, Вістінґ вже було подумав, що з’єднання не відбулося, як раптом почув гудки. Генрі Далберґ відповів майже відразу. Він мав грубий голос і розмовляв північно-норвезьким діалектом. Вістінґ пояснив, хто він, і поцікавився, чи Далберґ працює разом з Мартіном Гауґеном.

Чоловік на іншому кінці підтвердив.

— Щось трапилося?

— Ні, маю до нього справу, — пояснив Вістінґ. — Ви бачили його сьогодні?

— Він захворів.