— Я вважаю, це було правильно, — вів далі Мартін. — Всі міняються… Несправедливо карати людину за злочини, скоєні в іншому житті. Людина, яка постає перед судом, уже зовсім не та, яка скоїла переступ.
Так, добрі аргументи на користь терміну давності за вбивство, але не виправдовують самого вбивці, подумав Вістінґ.
Він ніяк не знаходив слушних слів. Міг би похвалити Мартіна за великодушність, за відсутність жадоби помститися тому чи тим, хто позбавив Катаріну життя, але це підірвало б розуміння того, куди провадила ця розмова, і утруднило б Мартінові зізнання.
— Можу з тобою погодитися, — сказав Вістінґ натомість. — До того ж, з роками докази втрачають свіжість. Свідки багато чого не пам’ятають. Імовірність судової помилки зростає.
Мартін знову встав.
— Зготувалися уже, — він кивнув на пательню.
Вістінґ переклав стейки на тарілки.
Мартін дістав баночку з консервованою кукурудзою, відчинив її, прихопив ще дві бляшанки пива й поніс на стіл у вітальні. Вістінґ розрізав печену картоплю, поклав на кожну по добрячій ложці пряного масла й теж поніс тарілки до вітальні. Мартін перехопив його на порозі, забрав свою тарілку й сів за стіл спиною до стіни.
— Може, пройдемося завтра на вершину гори? — запропонував він. — Побачиш з Айкедокктоппен опори моста Ґренланнсбрюа. Туди година ходу…
Вістінґ кивнув, відрізаючи собі шматок м’яса. Тема розмови змінилась. Лаз, ледь відкрившись, знову закрився.
72
Екскаватор завібрував, пахкнув чорним димом з вихлопної труби. Водій підняв ківш, а тоді опустив його на порослий травою насип. Дуже обережно зрізав перший шар дерну, повернув стрілу вбік і висипав землю в кузов вантажівки.
Ліне зробила серію знімків. Чоловік у кабіні, міцно затиснувши в зубах сигарету, знову опустив ківш.
Величезні прожектори на триногах освітлювали місце розкопу. Адріан Стіллер стояв на узбіччі разом з Нільсом Гаммером, кількома місцевими поліцейськими й двома працівниками Дорожньої служби. Вони уважно спостерігали за маніпуляціями екскаватора. Ліне спрямувала камеру на них, сфотографувала, а тоді наблизила зображення, щоб у кадр потрапило лише обличчя Стіллера. Він глянув на неї, мовби відчув на собі око камери. Адріан Стіллер мав виснажений вигляд, розслідування висмоктало з нього всі сили.
Ліне швидко наклацала кілька знімків, доки він не встиг оговтатися. Результат — щирий, не для пози, портрет. Закушені жовна свідчили, наскільки він зосереджений на завданні, яке стояло перед ним.
Ліне була вдячна Стіллерові, що той дозволив їй перебувати за огородженням, хоча, відверто кажучи, вона мала на це повне право. Він використав і її, і газету в своїй грі, тож мусив це якось компенсувати.
Екскаватор очистив від дерну ділянку приблизно п’ять на три метри. У повітрі вогко запахло свіжою землею.
Адріан Стіллер підійшов до Ліне.
— На якій глибині може лежати тіло? — запитала Ліне.
— Мартін Гауґен мав тоді доступ до всілякої землерийної техніки. Цілком можливо, що закопав її глибоко.
ebooksa