Знадвору ввійшов Мартін Гауґен. Вони розпалили вогонь в каміні у вітальні. Мартін поклав кілька полін і сів.
— Ти ніколи не боявся? — запитав він. — На роботі, я мав на увазі.
— Я ж здебільшого сиджу в офісі. Який там страх!
— Та я подумав про ситуацію, коли ти близький до розгадки злочину, і вбивця розуміє, що ти його скоро знайдеш. Ніколи не боявся, що він тебе випередить, щоб уникнути викриття?
Вістінґ похитав головою, відпив зі склянки ковток коньяку.
— Слідство провадить не одна особа, — відповів він. — Убивця не матиме ніякого зиску, якщо виведе мене з гри.
— Гадаєш, злочинець думає аж так раціонально? Якщо вбив раз, то може вбити й ще раз.
— Як на мене, працювати дорожнім робітником набагато небезпечніше, — усміхнувся Вістінґ. — Великі машини, підривні роботи й таке інше.
Полум’я в каміні відкидало мерехтливі тіні на темні стіни з брусу.
— Але ж траплялося, що ти не в усьому погоджувався з колегами? — допитувався Мартін. — Скажімо, лише твої підозри або взаємозв’язки, які бачиш лише ти?
Вістінґ розумів, що Мартін проводив своєрідну розвідку. Він промацував ґрунт, точнісінько, як сам Вістінґ нещодавно. Сам про це сказав. Мартін не з тих, хто ухилятиметься чи пасуватиме, він вдасться до агресії.
— Незамінних людей не буває, онде всі цвинтарі ними повняться — пожартував Вістінґ. — Я не заберу професійних таємниць з собою в могилу.
Мартін підніс угору склянку з коньяком, запрошуючи Вістінґа випити.
— Над якою справою працюєш зараз? — поцікавився він.
— Та всяка дрібнота, — відмахнувся Вістінґ. — Здебільшого над оцінкою наслідків від злиття поліційних дільниць.
— І які ж будуть наслідки?
— Важко сказати. Це для мене основна заковика. Ми не знаємо, чого сподіватися від такого злиття. Поліцейська робота надзвичайно розмаїта, щоб стверджувати щось напевно.
Мартін долив коньяку в його склянку.
— Чому ти став поліцейським?
— Мріяв про цікаву, наповнену сенсом і викликами роботу. До того ж, я вважаю, що мій фах захищає справедливість.
ebooksa