Гаммер знову вхопився за мобільний.
— Спробую в Телемарку. Вони найближче.
— Як з рештою команди?
— Збираються у гаражі.
Стіллер прислухався до розмови Гаммера з колегами в Телемарку, слухав, як той пояснював ситуацію і надавав координати автомобіля Гауґена.
— Спершу лише проїдьте повз них, поспостерігайте, — закінчив розмову Гаммер.
Стіллерові на мить здалося, що дається взнаки безсоння. Червона цятка на моніторі почала рухатися. Він міцно заплющив і розплющив очі, прикипів поглядом до монітора.
— Вони знову поїхали! — вигукнув він.
Червона цятка прямувала далі, в центр Порсґрюнна, тією ж дорогою, якою Гауґен і Вістінґ їхали до літнього будиночка два дні тому.
Хтось постукав у двері. Стіллер відчинив. Увійшла Крістіне Тііс з ордером на арешт.
— Що нового? — поцікавилася вона.
Стіллер тицьнув рукою на карту на моніторі.
— Вони будуть тут за пів години.
Доки він говорив, цятка звернула ліворуч і поїхала в інший бік.
— Куди це вони тепер? — спантеличено запитала Крістіне, але їй ніхто не відповів.
— Нема чого тут стовбичити, — Стіллер взяв Гаммера за передпліччя. — їдьмо!
83
Вістінґ стояв на узбіччі, дивився, як зникає у хмарі пилюки пікап.
Десь за півтори хвилини на шосе показався якийсь автомобіль. Вістінґ став посеред дороги, замахав руками. Авто скинуло швидкість, засигналило, об’їхало Вістінґа й помчало далі. Цілком природна реакція. Мабуть, у нього геть ненормальний вигляд.
Вістінґ вийняв з портмоне поліцейське посвідчення і спробував зупинити наступне авто, піднявши руку з розкритою долонею угору, як їх вчили на курсах констеблів ще тридцять п’ять років тому.
ebooksa