Цього разу за кермом сиділа молода жінка. Вона теж сповільнила швидкість. Вістінґ перехопив її погляд за лобовим склом. Жінка мала такий переляканий вигляд, що він відмовився від спроби її зупинити, коли авто зробило маневр, об’їжджаючи його.
Ще одне авто над’їхало з протилежного боку. Стареньке темно-синє «вольво». Вістінґ махнув водієві, і той зупинився поруч з ним. Автом кермував хлопець років двадцяти, у кепці, з довгим по плечі білявим волоссям. Молодик опустив вікно й роззирнувся на всі боки, певно, шукаючи очима несправне або розбите в аварії авто.
Вістінґ показав хлопцеві посвідчення і пояснив, що справа дуже спішна, бо йдеться про справу з викраденням.
— Кроґ? — запитав водій.
— Як ти здогадався? — здивувався Вістінґ.
— Та про це в усіх новинах говорять.
Вістінґ обійшов авто і сів на пасажирське місце.
— Як тебе звати?
— Евен.
— Чудово, Евене. Розвернися, будь ласка!
— Розвернутися?
— Так! Тобі назустріч їхав пікап?
Хлопець на кілька секунд задумався.
— Так, пролетів повз мене, як скажений, — кивнув він.
— Тому поквапся! Розвертайся!
Водій розвернувся упоперек дороги.
— Ми його нізащо не наздоженемо, — завважив він.
— Зараз знатимемо, де його шукати, — сказав Вістінґ, пристібаючись паском безпеки. — Але мусиш позичити мені свій мобільний.
Хлопець досягнув з внутрішньої кишені куртки телефон і простягнув Вістінґові.
84
ebooksa