Код Катаріни

— Це якийсь простий код, — задумливо промовила вона.

— Він ходив системою Інтерполу, але ніхто не зумів його розшифрувати, — Вістінґ відсьорбнув кави.

— Кажучи простий, я маю на увазі, що код має невелику кількість знаків. Дванадцять чисел, більшість повторюються. До того ж, кожне число має своє значення, отже, повідомлення не довге.

Вістінґ усміхнувся. Коментарі Крістіне Тііс були співзвучні з його думками, які давно вже крутилися йому в голові.

— Я навіть думав, що це може бути схоже на карту.

— А хрестик позначає місце на карті, — додала Крістіне. — Захоронення.

Вістінґ підняв плечі й скривив рота, що мало б демонструвати сумнів: може, так, а може, й ні.

— Гадаєш, вона тут похована? — Крістіна тицьнула на хрестик.

— У такому разі, Катаріна позначила свою могилу.

— Цілком можливо, якщо скоїла самогубство.

Вістінґ кивнув.

— Може, це координати чи щось таке? Ви не пробували перенести їх на карту?

— Ми залучали географів.

Крістіне Тііс повернула аркуш іншим боком, вивчала його під різними кутами й нарешті віддала Вістінґові.

— Як думаєш, що з нею сталося?

— Думаю, її убили, а тіло сховали, — відповів Вістінґ.

— Її чоловік?

— Він має алібі, перебував на той час в Трьоннелазі. Та й мотиву не мав…

Крістіне сіла на стілець для відвідувачів.

— Маєш інших підозрюваних?