Код Катаріни

— Записку на її відбитки пальців перевіряли?

Вістінґ кивнув.

— Жодних її відбитків у домі не знайшли. Хоч Інґер Лісе й заперечує, але дуже ймовірно, що вона не раз прокрадалася у будинок й орудувала в рукавичках.

— А як з її алібі?

— Має… Майже на весь день. Інґер Лісе працює в дитячому садку. 10 жовтня вона була на роботі від сьомої ранку до о пів на четверту пополудні. Ще й кілька сусідів потім її бачили. Але ж ми не знаємо точно часу, коли саме зникла Катаріна.

У кабінеті Крістіне Тііс задзвонив телефон. Вона вибачилася і пішла взяти слухавку.

Вістінґ розвернувся до комп’ютера, вийшов з програми. Уже підводячись з-за столу, кинув оком на календар на столі. О дев’ятій ранку зустріч з Адріаном Стіллером з Кріпоса. Якщо до того часу Мартін Гауґен не об’явиться, доведеться розпочати офіційне розслідування.

7

Вістінґ вирішив спробувати востаннє і поїхав на Кляйвер. Здійнявся вітер. Опале листя шугало поміж струменями дощу й ліпилося до лобового скла, доки вітер здмухував його геть.

Під колесами заскрипів гравій, коли він звернув з асфальту на дорогу до будинку Мартіна Гауґена. У темряві все мало зовсім інакший вигляд. Дерева навколо садиби видавалися вищими й могутнішими. Від будинку віяло пусткою й негостинністю, не те, що вдень.

Вістінґ завернув на подвір’я і зупинився просто перед входом. Фари освітили порожню кухню.

Дощ барабанив по даху автомобіля. Вістінґ вагався, чи виходити йому з авта. Якби Мартін Гауґен був удома, він неодмінно визирнув би у вікно. Вістінґ дав трохи назад, щоб роздивитися, чи не з’явилися на гравії перед гаражем свіжі сліди від протекторів чи якісь інші ознаки присутності Мартіна. Зміна була лишень одна: зникла кішка.

Вістінґ потягнувся до важеля перемикання швидкостей, поставив його в нейтральне положення — двигун тепер пахкав на холостому ході. Відчиняючи дверцята, Вістінґ краєм ока помітив якийсь рух біля лівого кута будинку. Чиясь постать підвелася, мовби виросла з землі. Світло в салоні авта заступило темряву, він не міг нічого розгледіти і вже не мав певності, чи, справді, бачив тінь. Це й вітер міг щось підхопити з землі, а йому здалося, наче хтось лежав долілиць, а потім зірвався на ноги всього лиш за двадцять метрів від нього.

Вістінґ хряснув дверцятами й бігцем кинувся у той бік. Щось там таки було.

— Агов! — крикнув він і побіг іще швидше.

Те або той, кого він бачив, просковзнув тінню поміж деревами. Вістінґ кинувся вслід. Він послизнувся на мокрій траві, але втримав рівновагу. Гілки цвьохали по обличчю, зачіпали за боки. Він відгортав їх і мчав далі. Десь через сотню метрів спинився, щоб прислухатися, але чув лише дзюркотіння дощу й шум вітру, а ще своє захекане дихання.

Продовжувати погоню не було сенсу. Вістінґ повернувся до авта, сів за кермо, розвернув автомобіля так, щоб фари освітлювали те місце, де він бачив тінь. Потім знову вийшов з авта й ретельно оглянув землю, та не побачив нічого, окрім опалого листя й пожухлої трави. Важко було сказати напевно, але трава здавалася прим’ятою. Якщо він бачив, скажімо, порожню картонку, то вітер вже міг занести її далеко. А може, то заблукала якась звірина.

Він провів рукою по мокрому волоссі, підійшов до вхідних дверей, подзвонив, не сподіваючись, що хтось відчинить, натиснув на клямку. Замкнено. Знову обійшов будинок і піднявся на веранду. Там теж замкнено, і не видно слідів злому.

Якусь мить Вістінґ вдивлявся при світлі фар у ліс, але бачив лише суцільну темінь. Поглянув на вічко камери з внутрішнього боку шибки й сів за кермо.

Авто підстрибувало на гравійній дорозі. На перехресті він звернув праворуч, щоб перевірити, чи не припаркувався хтось віддалік. Проїхавши десь з кілометр, повернувся до перехрестя. Стежка, що починалася за будинком Мартіна Гауґена, виводила за лісом до шосе Е18. Якщо хтось, справді, мав намір залізти в будинок, то цілком міг залишити авто з того боку, але він не встигне об’їхати лісок і випередити зловмисника, як би не квапився. Тому Вістінґ поїхав додому, зняв мокрий одяг і перевдягнувся в сухе.