Код Катаріни

В одежній шафі стояли ще дві коробки з документами. Вістінґ розкрив одну й вийняв теку з матеріалами, що стосувалися колишньої дружини Мартіна Гауґена. У вітальні він прогортав протоколи, аж дійшов до фотографій шухляди в комоді в домі Інґер Лісе. У шухляді лежали речі Катаріни, зокрема і її книжка, яка зникла зі спальні. «Весільна подорож» Кнута Фальдбаккена.

Ні, Інґер Лісе Несс не могла вештатися поночі навколо будинку свого колишнього чоловіка. Мартін Гауґен для неї уже пройдений етап. Тепер у її житті сталися інші, драматичніші події. Вона зустріла нового чоловіка. Стосунки потривали всього лиш кілька місяців. Невдовзі після розриву чоловік познайомився з молодою дівчиною. Інґер Лісе випадково застукала їх на відкритій терасі однієї кав’ярні, зчинила бучу, і її вигнали взаший, коли вона спробувала побити нову кохану свого колишнього співмешканця. Але на цьому не скінчилося. Пізно ввечері, після закриття ресторану, вона простежила за парою до самого дому, стала під вікном і почала спостерігати, як вони роздягали одне одного у вітальні, перш ніж перейти до спальні. А тоді підпалила будинок.

Інґер Лісе склала під стіною подушки з садових меблів, облила їх займистою рідиною, яку знайшла біля мангала, і підпалила.

Випадковий таксист, помітивши і її, і полум’я, викликав пожежників. Обох коханців врятували, але будинок зазнав чималих пошкоджень. Ще тієї ж ночі Інґер Лісе арештували, а згодом засудили за підпал.

Вістінґ догортав до рапорту про психіатричну експертизу. Лікарі констатували параноїдальні й психопатичні симптоми, але неосудності не визнали, тож жінка сповна відбула свій вісімнадцятимісячний термін ув’язнення.

Вістінґ відклав документи, пішов на кухню й заклав капсулу в кавоварку. Доки кавоварка буркотіла й булькала, він дивився у вікно на будинок Ліне. На вулиці перед огорожею стояв автомобіль. Коли він заїжджав під гараж, його там не було. Якась нова модель. «БМВ», а може, й «ауді», тепер непросто визначити на око сучасні автомобілі. Хай там як, але авто було чуже, раніше він його тут не бачив. Воно стояло в тіні між двома ліхтарними стовпами. Розгледіти, чи хтось сидів у салоні, було неможливо.

Вістінґ набрав номер Ліне.

— Як Амалія?

— Нормально.

Вістінґ вимкнув світло в кухні, повернувся з кавою до вікна.

Тепер видно було, що в авті нікого немає, але не наважився запитати Ліне, чи хтось прийшов до неї в гості.

— То таки була моя кулькова ручка, — сказав Вістінґ.

— Та хіба має значення, чию ручку з’їла Амалія! Це була випадковість.

— Але мені прикро.

— Я знаю, усе гаразд, — запевнила його донька і знову повторила, що все сталося випадково, і його вини в цьому немає.

Вістінґ відпив кави з горнятка.

— У тебе хтось є в гостях?

— Ні, звідки ти взяв?

— Та я стою біля кухонного вікна. Просто побачив авто біля твого будинку. Може, завадив?

— Я дивлюся телесеріал, — запевнила Ліне.