Потайна кімната

Вони ще не встигли взятися до роботи, як почувся дзвінок. Вістінґ вийшов у коридор, за дверним віконцем побачив Ліне з Амалією.

— Ти замкнувся? — здивувалася донька.

Вістінґ вдав, ніби дуже заклопотаний внучкою, яка кинулася йому на шию. Він ніколи не замикався удома. Ліне й Амалія просто заходили до хати, коли навідувались у гості.

— Ми з Мортенсеном маємо тут одну справу.

Вістінґ підкидав малу в повітрі, а дівчинка аж гикала від захоплення і голосно сміялася.

— Ми приготували холодний чай, — Ліне простягнула батькові горня. — Трохи й тобі принесли.

У горнятку задзенькотіли шматочки льоду.

— Як смачно! — похвалив Вістінґ, далі стоячи на порозі.

Запала незручна пауза.

— Вона — маленька злодюжка, — Ліне кивнула на доню.

Вістінґ відставив горня, зазирнув просто в оченята внучки.

— Що таке мама каже? — запитав суворим голосом.

Амалія зазвичай торохтіла без упину, щораз складаючи докупи нові слова, а зараз мовчала, мов води в рот набрала.

— Ми були в крамниці, вона сиділа у возику, — пояснила Ліне. — А коли вийшли надвір, у її руках я побачила пакетик льодяників.

— І як ви вчинили?

— Вернулися і поклали цукерки на місце, у штатив біля самої каси.

— От дурна крамниця, — Вістінґ потерся носом до Амаліїної щічки, і дівчинка відразу засміялася.

— Не кажи так, — Ліне простягнула руки по дитину. — Вона не зрозуміє, що вчинила погано.

Вістінґ знову споважнів, серйозно глянув у вічі малій.

— Дідусь засмутиться, якщо ти братимеш цукерки без дозволу, — сказав він, віддаючи внучку мамі. — Але дворічці важко збагнути залежність між ласощами і потребою давати за них гроші, — додав він.