— До тебе додому? Хочеш зберігати їх у себе?
— Тимчасово… Доки збагнемо, про що йдеться у цій справі.
— Сподіваюся, у тебе вдома надзвичайно надійна сигналізація…
Вістінґ вийняв з кишені телефон і вийшов з кімнати, щоб не заважати колезі маркувати й запечатувати коробки.
Він зняв гумові рукавички, обійшов будинок і вийшов на веранду, з якої відкривалася морська панорама. Під прямовисною скелею було облаштовано затишний дворик з грубкою, грілем, довгим столом та обігрівальними лампами. Вістінґ став спиною до будинку, погортав список контактів у телефоні, довгий список. З багатьма з тих людей він не спілкувався роками. Нарешті знайшов те, що шукав, набрав приватний номер — не офісу.
Вони з Олве Генріксеном колись дружили. Разом подавалися у школу поліції, однак Олве не пройшов відбору за зовнішніми характеристиками. Нині він власник однієї з найбільших у країні охоронних компаній, яка пропонувала все: від персональної охорони до інкасаторських послуг, і заробляв утричі більше за Вістінґа.
— Мені потрібна сигналізація для приміщення, — Вістінґ відразу перейшов до справи.
Олве Генріксен сказав, що майстер йому зателефонує і вони домовляться про зустріч.
— Сигналізація потрібна вже сьогодні, — не дав йому договорити Вістінґ.
— Розумію…
На другому кінці запала пауза. Вістінґ чекав. Маленькі чорні мурашки дріботіли вервечкою по кам’яних плитах у нього під ногами й зникали в щілині підмурівку.
— Можу послати до тебе людину о четвертій, — нарешті озвався Олве.
Вістінґ подякував, назвав свою адресу.
— І ще одне, — сказав він.
— Слухаю?
Вістінґ на мить замовк, боячись, щоб Олве Генріксен не склав «два і два», та все ж сподівався на його дискретність.
— Маєш машинку, яка рахує банкноти?
— Маю, — підтвердив Олве.
— Можна нею скористатися?
— Маємо три. Дві з них транспортабельні. Одну тримаємо в резерві.
ebooksa