Потайна кімната

Геллевік розповів про свої політичні дискусії з Бернгардом Клаусеном.

— Для Ґеорґа Гімле та й для інших у партійному керівництві він почав ставати проблемою. Раптом обернувся вільнодумцем, який заперечував основоположну ідеологію. Але я цінував його вільнодумство. Це одна з рис, яку я високо ціную.

— Але ж згодом він повернувся у політику й став міністром закордонних справ, — завважила Ліне.

— Йому потрібний був час для зміни кута зору, — пояснив Геллевік. — Це вже сталося пізніше, наприкінці його політичної кар’єри, але, думаю, його світогляд зазнав змін десь у той час, коли він осамотів.

Ліне спробувала відволікти Геллевіка від політики.

— Ви часто бували в нього на дачі? — запитала вона.

— Щоліта.

— І влітку після смерті дружини?

Ліне намагалася прив’язати розмову до важливого їй відтинку часу.

— Тоді — теж, — кивнув Геллевік і розповів про поїздки на риболовлю, пізні літні вечори, допомогу в господарстві. — Наприкінці літа він уже трохи ожив, побадьорішав, аж раптом сталося нещастя з сином.

Вони просиділи ще з півгодини, доки Ліне знайшла нагоду, як плавно завершити інтерв’ю.

Сидячи в авті, Ліне переглянула свої записи. Вона мусила надсилати батькові звіти про кожне своє щонайменше розслідування. Незвичний метод роботи. Переважно Ліне робила нотатки трохи тут, трохи там, щось записувала в блокнот, щось зберігала в «маку», а щось — у голові. Потім зводила все до спільного знаменника в статті. Тепер складати докупи виокремлені пазли в одну зв’язну історію мала не вона, а її батько.

Запис розмови з Ґюттормом Геллевіком вималював дещо інший портрет Бернгарда Клаусена, ніж той, який вона вже мала в своїй уяві. Та у Ліне не було відчуття, що вона підступила ближче до того, за чим шукала.

Найцікавішим батьковим завданням була цидулка з номером телефону, знайдена в одній з коробок з грошима. Вона вийняла аркушик з іменем, адресою та ідентифікаційним номером власниці, Ґіне Юнасен. Інформації про неї знайшлося небагато. Мешкала сама. Дітей не мала, працювала на півставки в книгарні.

Ліне ввела адресу в GPS. 26 хвилин їзди. Замість того, щоб зателефонувати й домовитися про зустріч, вона рушила з місця і поїхала, керуючись вказівками навігатора. Він привів її до підвального помешкання на Колсосі. Молода жінка віку Ліне сиділа за столиком у саду й підвела голову від книжки. Ліне прихопила блокнот.

— Привіт! — гукнула вона, хряснувши за собою автомобільними дверцятами.

Жінка відклала книжку на стіл.

— Я вас слухаю.

Ліне підійшла, відрекомендувалася, назвалася журналісткою.

— Я працюю з однією справою, пов’язаною з Бернгардом Клаусеном.