— Теплий гумор, щире серце, милі розмови. Він завжди був цікавим співрозмовником і уважним слухачем.
— Ви з тих людей, які були йому найближчі.
— Принаймні колись, — кивнув Геллевік і розповів про першу зустріч, пов’язану з роботою робітничого руху, коли вони вступили в 60-х роках до партії.
Геллевік розповідав анекдоти й потішні байки про Бернгарда Клаусена, політика й приватну особу. Історії посилювали загальне враження про нього як про щедрого, щирого й мудрого чоловіка, котрий для багатьох багато важив.
— Але потім він змінився. За короткий час втратив дружину й сина. І це його зламало. Мало хто розумів, як важко йому було бачити згасання дружини. На позір він тримався, здавався сильним і міцним, насправді ж дуже страждав від того, що не міг їй допомогти. Коли ж загинув син, чаша страждань переповнилася. Він мусив узяти паузу і хоч на час піти з політики.
— Ви часто бачилися на ту пору?
— Я мав би більше підтримувати його, але Бернгард волів бути на самоті. Ходити на піші проходи. Щоб ніхто не муляв йому очі.
У кабінет увійшла дружина Геллевіка з кавою і намащеними лефсами — картопляними млинцями. Геллевік розповів, як Клаусен познайомився зі своєю дружиною і що вона для нього означала.
— Після її смерті він став зовсім іншою людиною.
— Якою?
Ґютторм Геллевік замислився, ніби зважував свої слова, щоб не бовкнути такого, що можна було б потрактувати як докір чи критику.
— Він завжди був уважним до співрозмовника, демонстрував зацікавленість, йому важливою була думка інших, він і сам охоче вступав у дискусії, але після смерті Ліси став маломовним і замкнутим. Раніше тільки його й чути було за столом, а потім наче онімів, сидів, поринувши в свої думки.
Слова Геллевіка дуже нагадували розповідь Едель Голт усього лиш пару годин тому.
— У той період трапилося ще щось, що вплинуло на нього? — запитала Ліне.
Ґютторм Геллевік наче не зрозумів запитання.
— Щось, пов’язане з політикою? — Ліне не уточнювала, що мала на увазі.
Геллевік похитав головою.
— Та ні… Але він почав змінювати погляди на чимало речей.
— Це ж як?
— Робітнича партія ратує за свободу, справедливість і братерство, однак Клаусен почав інакше трактувати ці поняття. Він не відчував своєї свободи. Вважав, що суспільство надто регулятивне, занадто втручається в приватне життя громадян, стає на заваді тим, хто намагається чогось досягти. Клаусен трактував це як несправедливість, відчував дедалі більшу потребу стати незалежним індивідом, а не частиною спільноти.