Випадковості притаманні ці чари, необхідності — ні. Щоб кохання було незабутнє, потрібно, щоб випадковості зліталися до нього першої ж миті, немов ті птахи, що сідали на плечі святого Франциска Ассізького.
10
Він погукав її, щоб заплатити. Згорнув книжку (знак належності до таємного братства), і їй закортіло дізнатися, що він читає.
— Можете записати суму на мій готельний рахунок? — запитав він.
— Авжеж. Який номер вашої кімнати?
Він показав їй ключ із дерев’яною плашкою, де червоним було виведене число шість.
— Цікаво, — сказала вона. — Ви в шостому.
— А чому цікаво? — запитав він.
Вона згадала, що коли мешкала у Празі, ще до розлучення батьків, їхній будинок мав номер шість. Та сказала вона зовсім інше (і ми можемо тільки захоплюватися її хитрістю):
— У вас кімната номер шість, а я закінчую зміну о шостій годині.
— А в мене потяг о сьомій, — сказав незнайомець.
Не знаючи, що відповісти, вона простягнула йому рахунок на підпис і віднесла його службовцеві. Коли скінчила зміну, незнайомця за столом уже не було. Чи зрозумів він її скромне послання? Виходячи з ресторану, вона трохи хвилювалася.
Напроти готелю, посеред того брудного містечка, був ріденький миршавий парк, що завжди їй видавався острівцем краси: моріжок із чотирма тополями, лавочки, плакуча верба і форзицїї.
Він сидів на жовтій лаві, з якої добре було видно вхід до ресторанчика. Напередодні на тій лаві сиділа і вона з книжкою на колінах! І тоді збагнула (птахи випадковості линули до неї і сідали їй на плечі), що той незнайомець був уготований їй долею. Він гукнув її, запросив сісти коло себе. (Тереза відчула, як залога душі виходить на палубу її тіла). Згодом провела його на вокзал, і, прощаючись, він простягнув їй візитну картку зі своїм номером телефону.
— Якщо будете якось у Празі…
11
Набагато більше, ніж та картка, яку він тицьнув їй останньої миті, означав для неї отой поклик випадковості (книжка, Бетховен, число шість, жовта лава у сквері), що урешті додав Терезі сміливості поїхати з того містечка і змінити своє життя. Можливо, ті кілька випадковостей (що були, втім, досить скромні й пересічні, тільки такі й могли траплятися в тому вбогому місті) розбудили її кохання й стали джерелом снаги, яке їй не вичерпати до кінця своїх днів.
Наше щоденне життя бомбардують випадковості, точніше, випадкові зіткнення людей і подій, що звуться збігами обставин. Збіги обставин настають, коли воднораз відбуваються дві неочікувані події і, заразом коли вони перетинаються: Томаш з’явився в шинку тієї миті, коли радіо заграло Бетховена. Здебільшого ті збіги обставин проходять геть непомітно. Якби за столом сидів місцевий різник, Тереза і не зауважила б, що радіо грає Бетховена (хоч зустріч Бетховена і різника була б цікавим збігом). Та народження любові розбудило в ній відчуття краси, й вона ніколи не забуде цієї музики. Вона розчулюватиметься щоразу, як її чутиме. Усе, що діятиметься довкола неї тієї миті, буде оточене ореолом тієї музики і стане прегарне.
На початку тієї грубенької книги, яку тримала Тереза під рукою, коли прийшла до Томаша, Анна зустрічає Вронського за дивних обставин. Вони стоять на пероні вокзалу, де хтось допіру потрапив під потяг. Наприкінці роману під потяг кидається Анна. Ця симетрична композиція, де той самий мотив з’являється і на початку, й наприкінці роману, може здаватися занадто «романною». Що ж, можу погодитися, та лише за умови, що романне не означає для вас «вигадане», «штучне», «непов’язане з життям». Адже так і складається людське життя.
Воно складається як музична партитура. Людина, яку спонукає відчуття краси, обертає випадкову подію (музику Бетховена, смерть на вокзалі) мотивом, який потім вписується у партитуру її життя. Вона повертатиметься до нього, повторюватиме його, змінюватиме, розвиватиме, переноситиме, як ото композитор тему своєї сонати. Анна могла покласти край своєму життю зовсім іншим способом. Але мотив вокзалу і смерті, цей незабутній мотив, пов’язаний із народженням кохання, у мить відчаю приваблював її своєю похмурою красою. Сама того не тямлячи, людина творить своє життя згідно із законами краси навіть у найглибшій безодні відчаю.