Томаш звів плечима і сказав:
To був натяк. Остання частина останнього Бетховенового квартету написана за цими двома мотивами:
Щоб зміст цих слів був уже геть зрозумілий, Бетховен на початку останньої частини написав слова: «Der schwer gefasste Entschluss» — тобто «Тяжко ухвалене рішення».
Той натяк на Бетховена був для Томаша намаганням повернутися до Терези, адже це вона спонукала його купувати платівки з квартетами і сонатами Бетховена.
І той натяк виявився дуже доречним, бо директор був меломан. Насилу всміхнувшись, він тихо промовив, наслідуючи мелодію Бетховена:
І Томаш знову відказав:
— Авжеж, так має бути!
16
На відміну від Парменіда, Бетховен розглядав ваготу як щось позитивне. «Der schwer gefasste Entschluss», тяжко ухвалене рішення пов’язане з голосом Долі («Es muss sein!»); вагота, необхідність і цінність — це три поняття, що доглибно і внутрішньо залежать одне від одного: важливе лише те, що необхідне, має цінність лише те, що має вагу. Це переконання постало з Бетховенової музики, і хоч, імовірно (або й цілком вірогідно), відповідальність за нього можна перекласти на інтерпретаторів Бетховена, а не на самого композитора, усі ми більшою чи меншою мірою поділяємо його сьогодні: велич людини полягає для нас у тому, що вона несе тягар свого призначення, немов той Атлас, який несе небосхил на плечах. Бетховенівський герой — це важкоатлет з піднімання метафізичного тягаря.
Томаш їхав до швейцарського кордону, і я уявляв собі, як похмурий Бетховен із розпатланою чуприною власною персоною диригує оркестром пожежників, який грає йому на прощання з еміграцією марш, що зветься «Es muss sein!».
Та згодом, перетнувши чеський кордон, Томаш зіткнувся з колоною російських танків. Він мусив зупинитися на перехресті й пів години чекати, поки вони проїдуть. Танкіст у страшному чорному однострої стояв на середохресті й регулював рух, наче всі шляхи в Чехії належали тільки йому.
«Es muss sein! Так треба!» — подумки повторював собі Томаш, та незабаром почав сумніватися: чи справді треба було так?
Авжеж, нестерпно було залишатися в Цюриху, уявляючи, як Тереза живе сама у Празі. Але як довго мордувало б його співчуття? Усе життя? Цілий рік? Місяць? Чи однісінький тиждень? Як можна було про це дізнатися? Як можна було це перевірити?
Будь-який студент на уроках фізики може поставити дослід, щоб перевірити достеменність наукової гіпотези. Та людина, яка має одне-єдине життя, не може перевірити гіпотезу дослідним шляхом, тож вона так і не дізнається, добре чи погано вона вчинила, підкорившись своїм почуттям.
Поринувши в оті думки, Томаш відчинив двері помешкання. Каренін плигнув йому на плечі, намагаючись лизнути лице, і це полегшило ту неждану зустріч. Бажання кинутися у Терезині обійми (воно не давало йому спокою, коли він сідав до автомобіля ще в Цюриху) вмить зникло. Йому здалося, наче він стоїть перед нею посеред снігової рівнини, і обоє тремтять від холоду.
17
Російські літаки всю ніч літали над Прагою від першого дня окупації. Томаш уже відвик від цього гуркоту і тепер не міг заснути.